$10 мільярдів від трудових мігрантів - це добре чи не дуже?

10,3 млрд. дол. від трудових мігрантів - це добре чи не дуже? Саме в цьому ключі сперечаються у нас політики: провладні і опозиційні. Хоча на мій погляд, правильніше відповісти на питання: "а що було б, якби ці люди працювали вдома?"

Історія не знає умовного способу, але якщо це не історія і не майбутнє (в такому випадку, ми мали б справу з футуризмом), якщо це - сьогодення? Чи можемо ми припустити в стилі "якби"?

Проведемо дослідження для оцінки трудових трансфертів. У першій групі у нас - реальна Україна. За оцінками НБУ, сума грошових переказів заробітчан в Україну склала за січень-вересень 2021-го 10,34 млрд.дол (зростання на 19,7% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року). Ця сума порівнянна з експортом за перші три квартали наших ключових товарних позицій: зернових (9,1 млрд.), соняшникової олії (5,2 млрд.), чорних металів (11,5 млрд.) і руди (6,5 млрд.).

На жаль, за міжнародними стандартами оцінки Валового національного доходу (не плутати з ВВП), трудові трансферти з-за кордону віднімаються з даного показника, скорочуючи його. Зате ці гроші потрапляють в платіжний баланс і забезпечують стабільність гривні.

Великий бізнес і фінансові спекулянти мають можливість виводити своїх капітали з України за комфортним курсом.

Тут все йде на зустрічних курсах: 10 млрд. дол. заходять в Україну від трудових мігрантів - в той же період, 6-8 млрд. виводяться бізнесом з України. Зміцнення курсу гривні - це недоотримані сім'ями трудових мігрантів гривневі доходи і подорожчання житлової нерухомості (куди мігранти в основному вкладають свої заощадження).

Але для ФПГ і фінансових спекулянтів - це позитивні курсові різниці і, відповідно, додатковий заробіток на курсі при репатріації доходів за кордон. Це як баланс, точніше актив і пасив країни, де ФПГ і фінансове лобі - актив, а населення - пасив...

Запам'ятайте: поки прості українці заробляють "там" і витрачають "тут", політичні "еліти" заробляють "тут" і витрачають"там"...

Але візьмемо іншу Україну, ідеальну. Як сказав би Зеленський: країну-мрію. Сьогодні, один працівник, який сплачує податки в Україні, виробляє приблизно до $20 тис. валового продукту на рік, що загалом не погано.

Простими словами, для утримання держави доводиться працювати за себе і "того хлопця", який збирає яблука в Польщі, але родичі якого також отримують пенсію, субсидії, пільги, як і всі інші, відраховують податки в український, а не польський бюджет.

З іншого боку, і дорікати тут нікому не можна: держава сама створила таке токсичне середовище, яке виштовхує людей за кордон, ковтнути свіжого повітря. Хоча ті ж 5 млн українців, які постійно або сезонно працюють за кордоном, могли б генерувати у себе в країні приблизно $100 млрд ВВП, а замість цього перераховують на батьківщину 10 млрд, тобто вдесятеро менше.

Додаткові 100 млрд., це з урахуванням показника перерозподілу ВВП через податки - плюс 30 млрд. дол. доходів бюджету, який можна майже подвоїти. Це капітальні інвестиції в інфраструктуру, підвищені пенсії та соціальні стандарти, якісна медицина та освіта.

читайте такожЗаробітчани з України стикаються з проблемою отримання медичної допомоги за кордоном

Проблема трудової міграції не є нашою "родовою плямою" - це наслідок трудової бідності, боротися з якою набагато складніше, ніж з соціальною бідністю, адже тут не доб'єшся успіху прямою роздачею грошей і пільг. Тут буде потрібно виконання більш складного завдання - створення якісного середовища для життя. Перефразовуючи національну ідею Ізраїлю: народжуватися, щасливо жити і вмирати на своїй землі.

Але для цього уряд повинен думати про просту лінійку причинно-наслідкових зв'язків: підвищення рівня додаткової вартості в національному продукті - підвищення рівня зарплати до 70-80% паритету з країнами, регіональними конкурентами - створення достатньої кількості високооплачуваних робочих місць - подолання трудової бідності в Україні - зупинка трудової міграції.

Але уряд зараз зайнятий іншим. Політичним "елітам" при владі, дуже вигідна теперішня рентна, сировинна, корупційна модель економіки, з низьким рівнем валової додаткової вартості і, відповідно, низькими зарплатами. Вона проста в управлінні, не вимагає напруги. І найголовніше - на ній легко заробляти, знімаючи сировинні та інфраструктурні ренти.

Трудові мігранти в цій парадигмі, самі того не відаючи, дозволяють лише відстрочити неминучий фінал, який вибухне з черговою кризою світових сировинних ринків.

Стратегія, спрямована на стимулювання трудової міграції нагадує в цих умовах поведінку мавпи, яка не може витягнути кулак з ящика-капкана, тому що їй шкода банан, який вона так міцно схопила...

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред