20 років до членства в ЄС: як розуміти заяву президента Естонії

Естонський розрив шаблону. А може, Естонський оптимізм?

Саме такі суперечливі думки виникли після прочитання інтерв'ю президента Естонії Керсті Кальюлайд, яке вона дала відразу після завершення в Києві "Кримської платформи".

Про розрив шаблону і навіть про "естонську зраду" заговорила невротична частина українського суспільства, яка вже років сім перебуває в реактивному психічному стані.

Про оптимізм естонського лідера згадали євроскептики, які відмовляють собі в задоволенні розганятися як гвинторогий козел в спробі пробити лобом закриті "євродвері", міцно підперті зсередини братським плечем наших західних сусідів.

Але ми зробимо спробу раціонального і прагматичного аналізу, тим більше що виступ гості з Таллінна видався на рідкість концептуальним і одночасно щирим, а таке в сучасній політиці трапляється не так часто.

Більшість "великих" європейських країн з почуття менторства і поблажливості до свідомо слабшого партнера обмежуються більш м'якими формулюваннями типу "добре тренуйся в шкільній секції з футболу - і одного разу потрапиш в мадридський "Реал".

читайте такожХолодний душ з Прибалтики: президент Естонії відмовляє інвестувати в Україну

І мотивований підопічний, як морська свинка з електродами, починає так наполегливо тренуватися, що аж пил стовпом на футбольному полі за сільським клубом…

Естонія - маленька країна навіть за європейськими мірками, де багато карликових держав.

Але вона володіє такими ж формальними правами на участь у загальній системі управління Євросоюзом, як і осьова країна співтовариства – Німеччина: бере участь у всіх засіданнях, зустрічах, включаючи і неофіційні.

читайте такожЗнаковий кейс: чому президент Естонії пішла в наступ на Україну

Тобто лідер цієї країни володіє всією повнотою інформації, але при цьому не відчуває сентиментів і комплексу тактовності по відношенню до нас. Тому словами Керсті Кальюлайд можна і потрібно вірити.

Головна її теза: "Вам (тобто Україні) знадобиться, напевно, 20 років, поки ви дійдете до готовності (стати членом ЄС). Тому є сенс знайти якийсь проміжний варіант, який допоможе Україні, Молдові чи Грузії".

Далі президент Естонії говорить про те, що членство в ЄС стане реальністю для нашої країни в якийсь історичний поворотний момент, коли відкриється відповідне вікно можливостей.

Саме фраза про "20 років" і стала тим каталізатором, який знову підірвав хуторянську свідомість наших єврооптимістів, тим більше що серпень для них видався "пекельним".

читайте також20 років до членства в ЄС: в Україні відповіли на" зраду " від президента Естонії

Німецька заява щодо активізації Мінського процесу, візит Меркель до Києва після відвідин Москви, завершення "Північного потоку-2", зміна глобального вектора у Вашингтоні, страхітливий за своєю гуманітарною катастрофою вихід американців з Афганістану...

Здавалося, ніщо вже не може сильніше зіпсувати сніданок євроромантика в дорогому київському кафе в центрі столиці, але тут з Естонії постукали.

Можна, звичайно, "включити" стьоб і згадати знамениті анекдоти про повільність естонців, наприклад про "естонських кілерів", чиї жертви стовідсотково вмирають, правда природним чином від старості, але тут якраз все навпаки.

20 років - це реверанс у наш бік, до речі, неоцінений у Києві.

Адже могли б сказати "ніколи" або додати нуль до цифри.

А так - "двадцятка на душу населення", і всього лише одне покоління відокремлює нас від святкового салюту з приводу вступу України в ЄС.

Президент Естонії згадує 2041+, тобто приблизно той же часовий відрізок, що ще раз підтверджує невтішну істину: наші політичні еліти, самі того не розуміючи, потрапили в історичну пастку, коли вступ України в ЄС можливий не на фазі нашого максимального розвитку, як намагаються нас запевнити, а на фазі максимального ослаблення, коли ми не будемо представляти потенційну загрозу як конкуренти розвитку для "старих" членів Союзу.

читайте такожКулеба розкритикував слова президента Естонії про перспективу України в ЄС

Ось такий парадокс: будь-яке посилення держави, промисловості та економіки, демографічне зростання буде віддаляти нас від вступу в ЄС, як це і сталося з Туреччиною Ердогана.

Сильну Україну, з потенціалом хоча б на рівні сучасної Туреччини в ЄС не приймуть, для інтеграції в Євросоюз доведеться стати "маленькою проблемою", чимось на зразок Чорногорії.

Але тут знову заковика: дістався нам радянський потенціал настільки величезний, що навіть з талантами наших "еліт" його ще амортизувати, а по-простому - пиляти, кілька десятків років.

У будь-якому випадку формат готовності України до вступу в ЄС зрозумілий: максимальне скорочення населення, абсорбування на ринку праці ЄС нашої молоді, повна деіндустріалізація.

Тобто модель, при якій витрати на інфраструктуру і соціальне навантаження будуть мінімізовані "природним шляхом", а значна частина працездатного населення буде і так в ЄС – в якості офіційно зареєстрованих найманих працівників.

При такому розкладі вступ України в ЄС означатиме приєднання до Європи не наших проблем (як це сталося б сьогодні і які нікому не потрібні), а ресурсів, що залишилися (які будуть рости в ціні в міру виснаження світового потенціалу).

Це приблизно такий же пан'європейський поділ країн за ранжиром, як і класовий поділ суспільства: є країни у вигляді пролетаріату, найманої сили, є у вигляді власників засобів виробництва, під якими в ХХІ столітті слід розуміти технології і світові резервні валюти, є країни – "селяни".

Пролетарську функцію європейського складального цеху в ЄС виконуватимуть поляки.

Німці залишать собі функцію капіталістів.

Україні залишається "селянський функціонал", особливо в частині технічних монокультур, які європейці вже не хочуть у себе вирощувати.

Але президент Естонії була права, коли говорила про "історичний поворотний момент", швидше за все, розуміючи під цим не тільки готовність України до вступу в ЄС, а й готовність РФ прийняти цей факт.

Президент Естонії розкрила і головний секрет Полішинеля - нас не візьмуть в НАТО з невирішеним військовим конфліктом, хоча нам до цього розповідали про якісь гібридні варіанти (членство в НАТО без "поширення" на ОРДЛО, незастосування щодо нас п'ятої статті про колективний захист, хоча в такому випадку виходить членство із зобов'язаннями, але без прав).

У такому варіанті попередня і нинішня влада, яка заблокувала реальний мирний процес, є і головним "гальмом" на шляху євроатлантичної інтеграції, яку вони використовують лише як ширму, що покриває їх особисте збагачення.

Адже якщо не вирішити проблему війни на Донбасі, то Росія буде володіти "особистою кнопкою" для миттєвої активації гарячої фази конфлікту, коли вступ України в НАТО стане для членів Альянсу покупкою квитка на реальну війну з ядерною державою.

Саме тому для вступу в ЄС Україні потрібне історичне вікно можливостей, а для вступу в НАТО – мирне врегулювання конфлікту на Донбасі (якщо, звичайно, зазначені членства будуть для нас актуальні).

Це зовсім діаметрально протилежно тому, що робила минула влада і робить нинішня: вікно можливостей не створюється, а пробивається ударом головою об стіну, на якій намальовані двері, конфлікт на Донбасі переводиться в уповільнений з ризиком миттєвого "розігріву".

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред