Армія злочинців.
Нещодавно довелося взяти участь у редагуванні підсумкового звернення однієї емігрантської конференції. У тексті, крім українців, були названі й загиблі під час агресії росіяни. Я запропонував додати таке компромісне визначення: "Яких путінський режим зробив злочинцями". "Ви з глузду з'їхали! Навіть солдатів гітлерівської Німеччини не визнали злочинцями!" - буквально закричав на мене один з учасників обговорення, літня і шанована людина, яка емігрувала не так давно під загрозою кримінального переслідування.
Я був вражений. Деякі нібито ліберальні росіяни досі не можуть визнати очевидного. Не тільки Путін - злочинець, його дерев'яні солдати - теж. Більше половини з них - контрактники, які стали вбивцями з корисливих міркувань, тобто за обтяжуючих провину обставин. Решта - мобілізовані, які стали злочинцями з примусу, тобто за обставин, що пом'якшують провину. Але і вони теж злочинці. Якщо злодій у законі сказав дворовим пацанам: "Пішли на справу, а то гірше буде", і ті покірливо пішли на злочин - вони стали його співучасниками.
Порівняння з німецькими солдатами часів Другої світової війни некоректне. Німці були призвані в результаті загальної мобілізації, від якої в принципі було практично неможливо ухилитися, а дезертирів швидко ловили і розстрілювали. У росіян була реальна можливість відкосити. Багато хто так і зробив, втекли за кордон або сховалися на деякий час від військкоматів (всього на кілька місяців потрібно було лягти на дно). Ті ж, хто пішов вбивати українців, причому не тільки контрактники, а й мобіки, зробили це в більшості цілком свідомо: за гроші, за інерцією, через пофігізм. Вони добровільно погодилися стати злочинцями.
До того ж, крім цього спільного для них усіх злочину, дуже багато хто особисто винен у побитті та вбивствах мирних жителів і полонених, грабежах і мародерстві. Цьому є безліч добре задокументованих свідчень.
Сказавши "а", треба говорити і "б", це не просто злочинна війна, її веде армія злочинців: убивць, ґвалтівників і мародерів.
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".