Юлія Навальна, вдова російського опозиціонера Олексія Навального, заявила про намір брати участь у президентських виборах у Росії, зазначивши, що її повернення на батьківщину стане можливим тільки тоді, коли при владі не буде Путіна. Однак заява Навальної не стоїть ногами на твердому ґрунті. Адже російська опозиція маргіналізована, розрізнена і пересварилася між собою. Яскравий маркер – нещодавні скандали, наприклад, зі звинуваченнями Невзліна в тому, що він когось "замовив".
А слова Навальної – типові емігрантські заяви людини, яка не володіє реальною політичною вагою, впливом і авторитетом. Та й для Олексія Навального найкращий час був років десять тому, за часів подій на Болотній площі.
Потім, з огляду на поліцейські можливості путінського режиму, когось із російських опозиціонерів витіснили за кордон, з кимось трапилося нещастя, як із Нємцовим, а хтось, як Навальний і Кара-Мурза, опинився у в'язниці, тощо.
Тому заява Навальної про її президентські амбіції має суто ритуальний характер, мета якої – просто нагадати про себе.
Крім того, наразі у російської ліберальної опозиції вкрай низька підтримка російського суспільства, водночас у Путіна і того, хто за ним прийде, є реальна база підтримки. Немає підтримки, зокрема, і в Навальної, тому абсолютно не зрозуміло, як вона може кинути виклик Путіну.
Точно так само ніхто зараз не згадує Тихановську. Політтехнологічно розкручена фігура, якщо у неї немає соціальної та електоральної бази підтримки, дуже швидко здувається.
Юлія Навальна зараз намагається перехопити прапор головного опозиціонера, яким вважали її чоловіка, але у неї це виходить не дуже вдало. Як політик, Навальна – абсолютно порожня фігура. Її час від часу медійно підсвічують, але цього недостатньо, щоб скласти політичну конкуренцію Путіну або його наступнику.
Що для України означав би такий президент Росії, як Навальна, якби вона говорила і робила все те, що говорив і робив її чоловік?
На жаль, російські ліберали завжди закінчуються на українському питанні. Всі вони розглядають Україну як свою сферу впливу та інтересів.
І слова Олексія Навального "Крим – не бутерброд" дуже добре ілюструють це. Саме так російські опозиціонери і думають. Адже вони прекрасно розуміють, що їм доведеться рахуватися з великодержавними настроями російського суспільства.
Тому, якби навіть до влади в Росії прийшов представник ліберальної опозиції, та ж сама Навальна, можливо, курс Росії не був би настільки агресивним і жорстким щодо суміжних країн, зокрема України, та вони б усе одно діяли з урахуванням настроїв росіян, просто діяли б іншими методами.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда
Андрі́й Володи́мирович Золотарьо́в (нар. 15 травня 1965, Дніпропетровськ) – український політолог, керівник центру «Третій сектор». Політконсультант Олександра Рябченка (1994), Володимира Литвина (1994), Юлії Тимошенко (1996-1997), повідомляє Вікіпедія.