У радянському дитинстві багатьом із нас подобалися білогвардійці. Ще б пак, вони намагалися зупинити комуністів, яких, принаймні в моєму колі, ненавиділи і зневажали. І навіть естетично, молодцевато підтягнуті "ваші благородії" з радянських фільмів, мимоволі, а можливо, за таємним розрахунком авторів, були привабливішими, ніж плебс, який їх ненавидить.
Всі ми були наївні, але деякі не зжили дитячу хворобу білогвардійщини досі.
Нагадаю загальновідоме. Головне гасло білого руху було "За Велику, Єдину і Неподільну Росію!". Саме за неї, тобто за відродження Російської імперії, за те, щоб повернути в імперське стійло Україну, країни Балтії, Закавказзя, центральної Азії тощо воювали білі.
Почитайте звернення генерала Денікіна "До населення Малоросії". Путін приблизно теж саме говорив, коли почав свій кривавий похід на Київ.
"До стародавнього Києва, "матері міст руських", наближаються полки в нестримному прагненні повернути російському народові втрачену ним єдність... Ту єдність, без якої не створилася б могутня російська мова, рівною мірою виткана віковими зусиллями Києва, Москви і Петрограда.
Бажаючи знесилити російську державу перш, ніж оголосити їй війну, німці задовго до 1914 року прагнули зруйнувати викувану у важкій боротьбі єдність російського племені.
З цією метою вони підтримували і роздмухували на півдні Росії рух, який поставив собі за мету відокремлення від Росії дев'яти губерній, під ім'ям "Української Держави". Прагнення відторгнути від Росії малоросійську гілку російського народу не полишено й донині. Колишні ставленики німців - Петлюра і його соратники, що поклали початок розчленуванню Росії, продовжують і тепер чинити свою злу справу творення самостійної "Української Держави" і боротьби проти відродження Єдиної Росії...".
Білі провалилися, проте на зміну білому імперіалізму прийшов червоний. Червоні, як часто буває з переможцями, перейняли програму переможених і відродили російську імперію під брендом СРСР (це, до речі, викликало захват багатьох білоемігрантів: від змінознавців до младоросів).
У Громадянській війні були й антиімперські сили, насамперед, український рух за незалежність, оббріхуваний як білою, так і червоною пропагандою. У Росії до антимперських сил належали ліві демократичні антибільшовицькі партії, насамперед есери. Вони активно співпрацювали з національними рухами в боротьбі як з білими, так і з червоними імперіалістами. Наприклад, есерівські антиденікінські повстанці в Причорномор'ї (Комітет Визволення Чорноморської губернії) співпрацювали проти білих із меншовицькою владою незалежної Грузії. Есери на Уралі, башкирські демократи Валідова і казахська Алаш-орда намагалися об'єднатися проти Колчака і Дутова, після колчаківського перевороту, який повалив демократичну Директорію в Омську.
Любителі білогвардійщини, які нібито підтримують незалежну Україну в її протистоянні російській агресії, ви вже якось визначтеся: або штани, або хрестик.
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".