Міністерство оборони РФ заявило, що Росія відновлює реалізацію "зернової угоди", припиненої після вибухів у Севастополі. Як уточнили у відомстві, це сталося "завдяки участі організації Об'єднаних Націй, а також за сприяння Туреччини" .
У Ердогана вельми непроста політична ситуація. Наступного року на нього чекають вибори. І, якщо покладатися на соціологію, яку публікують турецькі медіа, його партія втрачає рейтинг, а мер Стамбула Екрем Імамоглу, який представляє опозицію, лідирує серед потенційних кандидатів на пост президента. Ердоган намагається купірувати цей негативний для нього тренд, демонструючи свою вагому глобальну роль світового комунікатора, який рятує світ від продовольчої кризи і веде діалог із сильними світу цього на рівних. Крім того, це і чимала вигода для держави, адже Туреччина отримує зерно з хорошим дисконтом і має можливість на цьому заробляти.
Власне, цей фактор і перетворив російський демарш з виходом із "зернової угоди" на ніщо. Зрозуміло, що якщо судна підуть під турецьким прапором або під прикриттям турецького ВМФ, то малоймовірно, що Чорноморський флот РФ, який навіть до потоплення крейсера "Москва" радикально поступався ВМС Туреччини за бойовою потужністю, спробує топити зерновози або завдавати по них удари. Та й Туреччина - це, зрештою, та країна, яка дозволяє мало-намало пом'якшувати санкційний тиск на РФ.
Тобто Туреччина політично важлива для Кремля, і виходити з "зернової угоди" - це, перш за все, робити погано Ердогану. А не Україні, яка зуміла експортувати лише 9 мільйонів тонн зерна із запланованих 20. І Ердоган як людина, яка пройшла серйозну життєву школу, піднявшись зі стамбульських низів, такого не пробачить. Тому зараз Росія буде намагатися зробити красиву міну за поганої гри - говорити про гарантії України і тощо, хоча, фактично, вони змушені все відіграти назад.
З іншого боку, в позитивному результаті "зернової угоди" є і інтерес великих транснаціональних компаній-гігантів агробізнесу в США, які експортують зерно з України. Україна, експортуючи зерно, покращує своє економічне становище і, відповідно, якщо працює економіка, то Штатам треба буде менше нам допомагати.
Цілком можливо, що турецький лідер міг заручитися підтримкою Вашингтона і з цього приводу країни могли проводити консультації, але саме Туреччина є одним із ключових вигодонабувачів від "зернової угоди".
Тому розворот Росії - це заслуга саме турецького лідера. Звичайно, розповідати про аргументи, які той навів Путіну, він не буде. Але думаю, що він зумів знайти аргументи, щоб переконати Путіна в тому, що і без Росії зерно вивозитимуть. Тому що нападати на зерновози під охороною турецьких ВМС для Путіна означало б ризик вступу в прямий конфлікт із країною-членом НАТО - 5 статтю статуту Північноатлантичного альянсу ніхто не скасовував.
Де саме Росія ще зможе провести "організований відхід на заздалегідь підготовлені позиції", одразу сказати складно. Але зверніть увагу: у промові Путіна на Валдаї найчастіше (аж 8 разів) повторювався один аргумент - Росія готова домовлятися. Тобто Путін хоче домовлятися із Заходом. Причому так, щоб при цьому виглядати переможцем, але його наполегливо ігнорують. Адже незважаючи на те, що всередині РФ говорять про те, як у них все прекрасно, але санкційний тиск дає свої відчутні результати, і Росія критично зацікавлена в його пом'якшенні. Та ж "зернова угода" відкрила доступ для російських добрив і зерна на ринку, чим і скористалася РФ.
І хоч "яструби" у Кремлі розраховували на те, що через продовольчу кризу позиції Заходу і так би пом'якшилися, схоже, що прагматики взяли гору і, щоб зберегти обличчя, зробили крок назад. Це не означає, що Росія завтра відмовиться від ракетного терору і ударів по енергосистемі України, але і погрожувати нам їй вже нічим, тому що практично всі аргументи, окрім ядерної зброї, у РФ вже вичерпані.
Андрій Золотарьов, політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда