Хотів би застерегти проти чергових завищених сподівань, на цей раз у зв’язку з довгоочікуваними ракетами ATACMS.
Ці ракети — розробка вісімдесятих років минулого сторіччя, зараз у Штатах створюють нову систему. Перша модифікація, яку нам надали у кількості двох дюжин — це такий покращений американський варіант радянської тактичної ракети «Точка У», яку ми доволі успішно використовували проти агресора. Поки запаси не скінчилися.
ATACMS першої ітерації має інерційну систему наведення: стартувала і далі чип обчислює координати і корегує політ, GPS-наведення в ній нема. Тому точність невелика — 200-300 метрів. Це компенсується потужною — понад 500 кг — касетною бойовою частиною, в яку входять 950 субелементів — таких маленьких бомбочок. Площа ураження — декілька кілометрів. Але важка бойова частина не дозволяє летіти далі 165 км.
Друга ітерація у касетній бойовий частині має лише 275 вибухових субелементів, тому летить на відстань 300 км. Є ще ітерації ракети з осколково-фугасним зарядом приблизно 300 кг, з більшою точністю за рахунок GPS і дальністю 300 км.
Перша ітерація ATACMS (так званий «Блок А») підходить для знищення скупчень техніки, якими є аеродроми, що ми, власне, і побачили. Можливо застосування для руйнування вузлових залізничних станцій, де боєприпаси перевантажуються на автотранспорт, а також складів боєприпасів.
Ці ракети балістичні, тому швидкі, ворожа ППО-ПРО може їх перехоплювати хиба що випадково. При цьому, головна перевага ATACMS у тому, що нашим операторам не потрібно навчатися. Бо ці ракети запускаються з добре знайомих нам установок Хаймарс: сьогодні отримали — сьогодні ж і скористалися.
Але ATACMS — далеко не універсальна зброя. І точно не «вундервафля». Щоб вони помітно вплинули на перебіг бойових дій, їх треба мати не одиниці, а сотні: під час війні в Іраку США витратили понад 600 таких ракет, а на озброєнні в них знаходиться більше 4.000 одиниць.
У будь-якому випадку, щоб звільняти окуповані території України, треба вичавлювати загарбників з нашої землі. Тобто, ракети — ракетами, але все одно доведеться долати мінні поля, заходити у ворожі окопи і знищувати окупантів.
Це — надскладне завдання піхоти і тільки піхоти. А з нею — є проблеми, почитайте хоча б Андрія Білецького.
Олександр Кочетков – аналітик, політтехнолог, іміджмейкер. У минулому інженер-конструктор КБ "Південне" і заступник керівника пресслужби президента України.