Однією з перших реакцій в США на підрив ра**истами Каховської ГЕС було спільне звернення 9 червня демократів і республіканців з Комітету у закордонних справах Конгресу до Джо Байдена із закликом дати Україні ракети ATACMS, передача яких відкладалася Білим домом. Глава фракції республіканців у Конгресі Майкл Маккоул навіть звинуватив Байдена в тому, що відкладання їх передачі веде до затягування війни.
За фактом маємо тиск на Байдена його власної партії з метою примусити до більш рішучих дій. Зрозуміти партію можна, їй хочеться йти на вибори восени 2024 р. в лавровому вінку переможця. Якщо до нинішньої осені, коли буде офіційна процедура затвердження кандидата в президенти на 2024 р., партія не побачить вражаючих успіхів у російсько-українській війні, то можливі варіанти.
Республіканці теж більш ніж зацікавлені в завершенні російсько-української війни до виборів 2024 р. Причому, чим раніше, тим краще. Це дозволить їм зробити акцент на внутрішньополітичному, а не зовнішньополітичному порядку і не факт, що лавровий вінок гарантує демократам 100% успіху на виборах.
Республіканці знають, що зовсім від великого зовнішнього порядку денного вони так не позбудуться, і тому малюють собі грандіозну мету – вирішення "китайської кризи" в Південно-Східній Азії. В їхньому зображенні агресивність РФ - це проблема, але не глобальна, і це тільки Байден з демократами могли з нею так довго возитися. Справжньою та глобальною проблемою є експансія Китаю. По суті, республіканці заздалегідь надувають для себе "китайського тигра", з яким планують вести медійну і смислову війну без жертв і руйнувань. Пекін така перспектива теж не надто напружує, там завжди готові до міжнародних дебатів в стилі "проблеми миру і комунізму".
Але для того, щоб республіканці змогли повноцінно увійти в такий порядок денний, потрібно, щоб демократи і Байден закрили тему російського вторгнення в Україну. Чим раніше, тим краще для обох партій. Цілком очевидно, Байден не зможе закрити її на 100%, і залишить щось у спадок республіканцям, якщо їхній кандидат виграє вибори. Тому у тих є природне бажання максимально скоротити відсоток цього чогось, аж до стирання РФ з карти світу.
В результаті республіканці і демократи вже в унісон вимагають від Байдена дати ракети ATACMS і майже будь-яку іншу зброю, яка забезпечить Україні повну перемогу до літа 2024 р. або її аналог. Тільки дуже понівечені особи можуть продовжувати наполегливо розганяти в Україні різну маячню про Республіканську партію. Що стосується Дональда Трампа, то у обох партій є стійкий консенсус - цей "осушувач Вашингтонського болота", який погрожував всіх посадити, у виборах брати участь не повинен. Не повинен, бо точно когось посадить, після того, що з ним зробили. У США деякі побоюються повернення Трампа також, як в Україні деякі побоюються повернення Порошенка. Притому, що він обіцяв не мстити навіть експрокурорці Венедіктовій і голосував проти її звільнення. Але Венедіктову все одно завбачливо призначили послом до Швейцарії, оскільки звідти, як і з Дону, видачі немає.
Аналог перемоги більш імовірний і являє собою вигнання з України окупаційних військ або їхній самостійний відхід. Можлива комбінація того й іншого. Потім неминучі переговори з взяттям з Москви "чесного піонерського слова", що вона більше ніколи не нападе на Україну. Оскільки в "чесне Піонерське" Москви ніхто не вірить, то це називають переговорами про гарантії безпеки для України. Варіант їхній широкий - від прийняття в НАТО до створення чогось типу "Союзу для захисту України" з США, Великобританії, Польщі, Естонії, Індії, Китаю і ще десятка країн. Число таких країн можна збільшувати або скорочувати...
..У темі про гарантії Офіс з минулого року виконав еволюцію від довгих списків таких країн до майже ультиматуму "Чому Україна досі не в НАТО?!", наївно вважаючи, що проблема статті 5 Статуту НАТО - це проблема тільки НАТО і Байдена. Москва реагувала на це нервовим криком: українці, слідом за поляками хочуть втягнути НАТО у війну, і зовсім позамежним твердженням – НАТО не має права змінювати свій статут. Після заяви Зеленського 20 квітня про те, що українці та європейці не зрозуміють, якщо Україна на саміті у Вільнюсі 11 липня не отримає запрошення до НАТО, за поребриком затягнули – Зеленський не приїде на саміт, якщо знатиме, що Україну на ньому не приймуть до НАТО. У Москві проводять аналогію – янукович взяв 3 млрд. доларів і не поїхав до Вільнюса підписувати асоціацію з ЄС, і втішають себе думкою, що може повторитися.
На практиці прийняття в будь-яку не фіктивну спіотноту - це завжди процедура і час. У Фінляндії вступ до НАТО зайняв майже рік, притому, що там стабільна демократія. Вступ Швеції гальмує Туреччина через те, що шведи не видають їй кілька курдів, яких вона вважає терористами. Швеція в свою чергу вважає образливою для себе їхню видачу. Тому, немає підстави вважати, що з 12 липня Україна буде в НАТО, особливо з урахуванням контексту російсько-української війни і політичної ситуації на даний момент...
...Де-факто Україна вже член НАТО, якщо згадати про ту величезну і різнобічну підтримку, яку ми від нього отримуємо. Ситуацію можна описати так: Україна любить НАТО, НАТО теж любить Україну і дає їй майже все, про що вона просить. Немає лише тільки свідоцтва про шлюб, як і в разі славного "Да Вінчі" і його дівчини після п'яти років їхнього знайомства. Україна з НАТО знайома набагато довше, але свідоцтва про шлюб теж поки немає.
Якщо у Вільнюсі буде офіційно оформлений шлюб між Україною і НАТО, то це формально зобов'яже НАТО надавати по морді расейському ґвалтівнику, як Будапештський меморандум зобов'язував США зробити це. Але адміністрація Обами цього не зробила, незважаючи на наявність паперу з печаткою. Адміністрація Байдена після вторгнення 24 лютого мала всі формальні підстави зробити те, чого не зробила адміністрація Обами, але теж не зробила з очевидної причини: коли говориш про війну, а тобі розповідають про шашлики, то швидко розумієш недоречність пропозиції військової допомоги.
Попри те, що Україна часто поводилася як навіжена дівчина, взаєморозуміння з НАТО в результаті було досягнуто з багатьох питань. Нинішній каприз, чому ми досі не оформили юридично наші відносини, створює більше проблем Москві, ніж НАТО. У НАТО всі з цікавістю обговорюють нюанси майбутнього одруження, а Москва стоїть перед проблемою, що їй робити, якщо Україна і НАТО узаконять свої відносини і запросять Індію, Китай і весь світ на весілля.
Як реагувати на це в Москві досі не знають, але розуміють, що оголошувати війну НАТО не можна, навіть якщо дуже хоче. Нехай краще НАТО оголосить війну РФ. Тому частина розмов: отримає Україна у Вільнюсі зовсім офіційне запрошення в НАТО чи ні, можна вважати димовою завісою і робленням нервів Москві, щоб прозондувати її можливу реакцію і підготувати гідну відповідь.
У Кремлі нічого цікавіше не придумали, як зробити три недоумкуватих кроки.
Перший, зробили вигляд, що Путін остаточно одружується на Лукашенкові в форматі Союзної держави, що не має імені. Для цього Лукашенка 9 червня запросили на обід в Сочі, де пообіцяли через місяць подарувати ядерну бомбу. Цим позначили схему, якщо Україна вступить до НАТО, то БРСР контрабандою увійде до ядерного клубу. Але РФ ніколи не одружується на БРСР мінімум з трьох причин. Реєстрація нової держави, яка з'явиться в результаті такого шлюбу, повинна проходити в ООН, а чим це загрожує РФ очевидно. Тому про злиття можна забути, тільки поглинання. Але тоді втрачається голос в ООН і на Білорусь поширяться всі санкції, введені проти РФ. Тому Білорусь приречена бути в статусі "вічної нареченої" РФ, подібно Абхазії.
Москва також попросила Лукашенка нібито для пристойності зобразити самостійність, що той із задоволенням і зробив 13 червня, розповівши, що це він витребував у Москви купу ядерної зброї, а вона чинила опір. Москва використовує Лукашенка "втемну" і готує сценарій з підривом в Білорусі підземного сховища з ядерною зброєю, в чому звинуватить Україну для ескалації. Лукашенко недовго ловитиме бонуси з цієї ситуації.
Другий крок - масована психологічна атака на Україну, що пройшла 12 і 13 червня з нагоди дня расеї і хрінового настрою в Кремлі через розуміння: година розплати якось стала гостріше відчуватися. Тому складно сказати, чого в цій атаці було більше, погроз нам або заспокоєння себе, що не все ще втрачено і можжливо захопимо і Київ, і Харків, і Одесу. Про захоплення Львова в Кремлі перестали навіть мріяти. Оскільки в день расеї потрібно дотримуватися видимості пристойності, то на вістрі цієї атаки поставили блог імені Медведєва з прапором РФ на Майдані, а потім пішли колони генералів і сенаторів з думками, що ще можна зруйнувати або вкрасти в Україні. Чувака з обличчям Путіна ввели в гру тільки на другий день, але відправили на зустріч не з журналістами, а з блогерами, що славлять війну і рашизм. Це було чимось типу "ходіння в народ" для показу єдності народу і влади.
Але вже наступного дня після "ходіння" Пєсков відмазував Путіна і доводив, що слова того про "санітарні зони" в Україні все зрозуміли неправильно через свою тупість, і запевняв, що нової мобілізації не буде. Пєсков намагався заспокоїти не тільки напружене населення, а й НАТО, яке логічно сприйняло ці слова як офіційну заяву РФ про намір знову вторгнуться в Сумську, Харківську та Чернігівську область. Пєсков не міг сказати, пурга все це і Путін теж пурга, тому говорив про неточності сприйняття.
Третій крок звівся до чергового піар-накачування пригожина, викликаного указом шойгу всім, хто добровільно воює з сатаністами, терміново записатися до 1 липня в його армію. Пригожин послав шойгу з його указом і заявив, що свою банду оформляти як один з підрозділів армії РФ категорично відмовляється. Але скромно промовчав про багаторічну наявність у нього підрядів від шойгу про постачання продуктів армії і на прибирання штабів і казарм.
"Хороші росіяни" на службі у Кремля відразу оголосили це сперечання пригожина початком смути і змін на краще в РФ. В реальності всього лише йде розкрутка для Заходу політпроекту з Пригожиним, як раніше розкручували Навального через фільм "він вам не Дімон" і конфлікт з генпрокурором Чайкою. Треба створювати ілюзії заходу такі, які там хочуть бачити. Між Білорусь і РФ є одна істотна відмінність. У Білорусі ще є кого вистежувати і саджати, а в РФ таких немає. Тому з пригожина ліплять образ лідера російського кримінального світу, який повстав проти влади. На практиці указ шойгу зведеться до того, що через якийсь час тим, кому зовсім западло воювати під прапором шойгу, дозволять зібратися під прапором пригожина в рамках централізації таких формувань. Це стара схема "чекістів" - спочатку дати виникнути, а потім взяти під контроль і використовувати.
Сергій Климовський-український історик і блогер, кандидат історичних наук, відомий археолог. Довгий час займався розкопками на території української столиці. Є творцем київського громадського музею"Замкова Гора". У блозі на своїй сторінці у Facebook аналізує питання політики, геополітики, російсько-української війни.
Адміністрація Байдена, вирішуючи питання щодо видалення військ РФ, змушена враховувати ці та інші тренди. До середини липня вона буде різними способами, включаючи розмови про весілля України і НАТО, і великий контрнаступ ЗСУ, тиснути на мізки Кремлю, примушуючи його до виведення військ і до переговорів. Який наступ ЗСУ другий тиждень відображає Кремль, абсолютно незрозуміло, якщо Залужний ще нічого не починав, і поки йде лише вирівнювання під нього лінії фронту.
Як далеко може зайти Білий дім, якщо Кремль буде наполягати на виведенні військ, натякнув 7 червня ексгенсек НАТО Андрес Фог Расмуссен на наступний день після підриву ра**истами Каховської ГЕС. Він сказав британській "Гардіан", що статут НАТО – це не догма, а керівництво до дії і деякі члени Альянсу можуть самі по собі направити війська для захисту України. Оскільки Расмуссен з осені працює в Києві в зв'язці з Офісом, то він явно не просто відставний генерал. Тому Москву тиждень тіпало від його слів і всі її ЗМІ вираховували, які це можуть бути країни, а Путіна відправили сходити в народ.
Витримавши тижневу паузу Кремлю через Британський "час фінансів" 14 червня дали зрозуміти, що якщо він сам виведе війська з України, то її весілля з НАТО можна буде відкласти і замінити гарантіями безпеки, які нададуть Британія, Німеччина, США і Франції. Але для цього треба, щоб армія РФ забралася з України і не підривала все при відході як греблю на мокрому Ялу, навіть не бачачи противника.
Підрив Каховської ГЕС з військової точки зору був повним ідіотизмом. Якщо хотіли зірвати форсування Дніпра, то досить було відкрити на повну шлюзи і скинути різко воду, зібрану по максимуму. Потрібний ефект був би досягнутий і його можна було б повторити кілька разів, причому без затоплення власних позицій. Якщо боялися, що ЗСУ почнуть штурмувати греблю і переходити по ній на лівий берег, то підривати її було логічно в той момент, коли стане ясно, що не втримати. Але підірвали без жодного натяку на форсування ЗСУ Дніпра, чим погіршили свої позиції вище греблі. Перехід ЗСУ по дну висохлого Каховського моря тепер став реальною загрозою для окупантів.
Логічне питання - навіщо підірвали, готуються йти, але поки самі не знають, коли?