У нас люблять розповідати (виправдовуватися), що ми нічого не можемо, бо війна, бо ворог обстрілює нас ракетами, дронами, і нема де сховатися, тому виробляти снаряди, танки, безпілотники в Україні безглуздо.
Ага. Тому й будувати укріплення безглуздо (а краще робити вигляд, що будуєш, і красти). І боротися з корупцією нерозумно (все одно всі помремо). І працювати не потрібно. Дійсно, який сенс?..
На початку 1944 року американці разом із британцями почали інтенсивно бомбити територію гітлерівської Німеччини. Німецька система ППО не могла протистояти масованим нальотам. Потрібен був новий, дешевий, масовий, швидкісний винищувач.
30 вересня того ж року компанія Heinkel у результаті короткого, але бурхливого конкурсного відбору проєктів (за 4 дні!) отримала замовлення на розробку і виготовлення такого реактивного швидкісного винищувача. Літак мав бути готовий до виробництва за 4 (чотири!) місяці - до 1 січня 1945 року.
Підготовка до серійного виробництва 1000 машин на місяць почалася негайно. Через місяць були готові повні деталізовані креслення. Перший випробувальний літак He 162 здійнявся в повітря вже 6 грудня 1944 року - лише через три місяці після ухвалення рішення про початок проєктування. Неймовірний результат!
У кооперації з виробництва літаків було задіяно понад 700 підприємств, більшість з яких розташовувалися під землею - у соляних шахтах, штольнях, спеціально побудованих підземних бункерах, в яких працювали тисячі, десятки тисяч інженерів, конструкторів, робітників. Ніхто не мав права мобілізувати їх до армії, і вони не мали права йти воювати добровільно - за цим пильно стежило Гестапо.
Паралельно тривала підготовка тисяч майбутніх пілотів «Саламандри» - так назвали цей «народний винищувач». Пілотів готували, в основному, з членів гітлерюгенду на численних планерних базах Німеччини.
Літак встиг повоювати, але недовго, і ніякого впливу на результат війни ця вундерваффе не справила. Однак, тільки тому, що союзники розбомбили заводи з виробництва синтетичного палива - після капітуляції Німеччини на аеродромах знайшли більше сотні готових «Саламандр» з порожніми баками...
Але у військовій історії залишилася пам'ять про те, як за три місяці можна розробити і побудувати бойовий реактивний винищувач, і за чотири місяці розгорнути повномасштабне серійне виробництво. І це під безперервними бомбардуваннями, в умовах гострого дефіциту матеріалів, обладнання, робітників, інженерів, які теж гинули під бомбами.
І коли нам розповідають, що ми нічого не можемо, бо нас бомбардують (зовсім не так, як у роки Другої світової війни), що нам бракує людей, технологій, грошей, і чогось там іще (мізків, сили волі), то згадайте, як боролися за свою перемогу американці, британці, німці, та й у нас теж - у роки війни. Треба просто захотіти - і зробити. Якщо хочемо перемогти. Або, принаймні, прагнемо вижити як нація.
Військовослужбовець ЗСУ, волонтер, активіст ініціативи "Армія SOS", очільний ініціативи "A. Drones". Радіоінженер, спеціаліст з аеророзвідки. Займається виробництвом дронів і БПЛА для української армії і безпосередньо аеророзвідкою, заснував громадське дослідно-конструкторське бюро безпілотної авіації "Matrix-UAV".
Закінчив Київське вище військово-авіаційне інженерне училище в 1991-му, потрапив за розподілом служити в Білорусь. Повернувся до України в 2001 році.
На своїх сторінках у соцмережах активно аналізує ситуацію на фронті.