А також - чому при згадці пряничної Бельгії в очах африканців можна побачити жах, чому в рубриці “10 найкривавіших упирів” поруч з Мао, Сталіним та Гітлером згадують Леопольда II і чому у Африки досі складно з Європою.
У 1885 територія сучасної Демократичної Республіки Конго стала особистим володінням короля Бельгії під назвою Вільна Держава Конго (є ще Республіка Конго, колишня колонія Франції). Площа - понад 3 млн.кв.км, в 100 разів більша за саму Бельгію. Як так сталося? Та як часто і буває в історії - доволі випадково. Фактично для уникнення конфлікту за погано досліджену територію між великими державами Леопольду дозволили нею заволодіти.
Бельгія на той момент вже була індустріальною державою, виробником сталі, важливим центром торгівлі. І бельгійська промисловість могла спожити все, що буде здобуто у Конго.
Спочатку у Конго все було доволі стандартно. Доки не стало відомо, що ці землі є джерелом каучуку. І Леопольд відразу відчув потенційний гешефт. Бо кін. 19 - поч. 20 ст. - доба “каучукової лихоманки”, викликаної зростаючими потребами промисловості, транспорту, медицини тощо.
Юрій Богданов - блогер, аналітик, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. Колишній радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У 2010 закінчив Київський національний економічний університет.
Лео, який був доволі збоченим виродком, створив у Конго спеціальну колоніальну жандармерію - Force Publique.
Жандармерія мала виконувати дві задачі:
1. Підтримувати в колонії порядок, щоб видобуток та транспортування каучуку, а також супутніх товарів - слонової кістки, золота тощо не страждали.
2. Забезпечувати виконання племенами нормативу з видобутку та постачання королю товарів у визначеній кількості. Норматив видобутку, звісно, визначався не реальними можливостями, а самою жандармерією.
Політика формування: офіцерами були європейці, рядовий склад - місцевий. Кожен підрозділ - з різного племені. А посилали їх слідкувати за племенами, які були їхніми супротивниками. Конго - не моноетнічна територія. Це простір, де існували сотні племен і протодержав. Між якими, звісно, не вщухали конфлікти.
Методи колоніальної політики відрізнялися від заведених тоді уявлень про нормальність.
1. За невиконання плану дітям тих, хто “порушив”, відрубали кінцівки.
2. За порушення “трудової дисципліни” відрубали кисть або стопу.
3. За протести села, що чинили опір, спалювалися. Звісно, їхніх мешканців вбивали.
Католицький місіонер, що відвідав Конго наприкінці 19 ст., написав, що селяни просили передати віцегубернатору колонії прохання за наступні провини вбивати “винних” на місці, без тортур та знущань. Як прояв гуманізму.
Щодо наслідків:
1. За 15 років “видобуток” каучуку збільшився з 30 тонн до 6 тис тонн.
2. Жертвами геноциду стали за цей час від 3 до 15 мільйонів конголезців.
Населення Конго 1920 складало лише ПОЛОВИНУ від 1880. Такі справи.
Відомим геноцид став завдяки журналістам і дипломатам. Британський диломат Роджер Кейсмент підготував доповідь для Парламенту, де розкрив злочини бельгійців. Журналіст та політик-гуманіст Едмон Морель опублікував фотографії закатованих дітей. Також до викриття долучилися Марк Твен та Джозеф Конрад. Конрад написав про геноцид у Конго повість “Серце темряви”. 1979 Френсіс Коппола переніс її події у В'єтнам. Так, “Апокаліпсис наших днів” заснований не тільки на подіях у В'єтнамі, але й на подіях у Конго.
Зрештою, розголос зупинив Леопольда. Міжнародна слідча комісія підготувала доповідь про звірства у Конго, парламент Бельгії тиснув на короля і змусив його у 1908 продати своє володіння уряду. Конго залишалося колонією Бельгії до 1960.
Діяльність Лео досі відбивається на житті ДРК. Крім мільйонів жертв, він на десятиліття посіяв розбрат між народами Конго, зробивши їх співучасниками геноциду один одного. Що призвело ще до кількох конфліктів, апофеозом яких стала Друга конголезька війна 1998 - 2002. Так, лише 20 років тому. Жертвами якої стало ще як мінімум 5 (п'ять) мільйонів людей. Як це все спокутувати та загоювати, люди ще думають.