Думаю, ми цілком можемо побачити якісь подальші дії, подальший тиск Ердогана, турецького керівництва з метою примусити Путіна до якихось кроків у напрямку перемир'я, припинення вогню, заморозки війни і так далі.
Тут ще цікавий момент, що Ердоган досить тісно спілкується з Романом Абрамовичем, який в свою чергу займається тим же самим, тобто фактично пропагує і протискає ідею заморозки війни. Є таке відчуття, що і багато інших російських вищих бюрократів і олігархів зацікавлені в цій ідеї.
Наприклад, Дерипаска в своєму Телеграм-каналі зовсім недавно писав, що він розраховує на мирні переговори з приводу врегулювання війни в Україні ще в кінці вересня. Я думаю, що він ґрунтується на якихось відомостях, які отримує по олігархічних каналах, можливо, це пов'язано з цими маніпуляціями, цією човниковою дипломатією, яку намагається здійснювати Абрамович, в тому числі за підтримки Ердогана.
Таким чином частина російської правлячої верхівки, умовно "партія заморозки війни" або "партія договорняка із Заходом", мабуть, намагається використовувати Ердогана як якогось свого представника, як якийсь суб'єкт тиску на Путіна.
Самі вони бояться, природно, не те, що тиснути, а навіть слова якісь казати, які Путіну не сподобалися б, а Ердоган людина не тільки незалежна, але, як я вже говорив, має певний вплив, певну навіть владу над Путіним, тому що Путін сильно залежить від нього і від тієї підтримки, яку Туреччина надає російській економіці.
Еліти живуть не пропагандою, як населення, а живуть більш близько до реальності, вони, звичайно, бачать, що ситуація погіршується в тому числі в економіці, в тому числі в головному енергетичному секторі, секторі поставок енергоносіїв. Ми бачимо, в якому сумному становищі перебуває "Газпром", так зване надбання Росії – це фактично кишенькова компанія російської правлячої верхівки. Бачимо, що з нафтою все не дуже вдало, вже Індія починає відмовлятися від російської нафти.
Ми бачимо, що кожен місяць російський бюджет з величезним дефіцитом зводиться. Бачимо, що санкції не слабшають, багато олігархів вже починають нервувати і психувати з цього приводу. Ми бачимо це по тому ж інтерв'ю Мельниченка, по Телеграм-каналу Дерипаски, по багатьом іншим речам, по прослуховуваннях, які публікувалися. Я думаю, що якраз ситуація у верхівці є головною загрозою путінського режиму. Там реально зріє розкол, зріє невдоволення, все це може вилитися в дуже плачевні для Путіна обставини.
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) — російський соціолог, один з найбільш публікованих дослідників путінізму як соціальної і політичної системи.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агенцію "Центр соціальних інновацій". Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу "Ніколло М" і Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним з підписантів опозиційного листа "Путін повинен піти".
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман в 2014-му році випустив книгу "Нова національна ідея Путіна". У 2016-му році була видана його книга "Система Путіна: Куди йде нова російська імперія?"
Ігор Ейдман - автор багатьох публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально розбирає сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, "духовні скрєпи" і "русский мир".