У мене є мрія - написати колись книгу "Чому Україні вдалося". Як Джо Стадвелл і його праця: "Чому Азії вдалося". Адже, економічна модель, яку я висвітлюю у своїх статтях - це не про конкретний рівень податків.
Мова йде про цивілізаційний вибір. Де наше місце? Країна-донор, яка після вичавлюввння демографічного потенціалу перетвориться у країну - поле, на якому зростатиме лише соняшник та кукурудза. З містами - привидами, як руїни колишньої цивілізації ацтеків і майя. З залишками колись високого цивілізаційного рівня розвитку у вигляді остовів башт - охолоджувачів мертвих АЕС. Чи країна з високорозвинутою економікою, освітою, наукою і медициною. З заможним і солідарним суспільством?
Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе у Києві, працює в Аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.
Це і є цивілізаційний вибір. Уявимо, що під час Громадянської війни у США переміг Південь: ця країна перетворилась би в Аргентину Північної Америки. Але перемогла Північ. І США стали найпотужнішою економікою світу. Те, ким ти станеш визначає не тільки набір твоїх базових характеристик, але й, передовсім, вибір, який ти робиш на точках історичної біфуркації.
Повертаючись до Стадвелла: «Сучасному економісту, звичному до ідей вільних ринків, де всі учасники є переможцями, політика захисту вітчизняної промисловості шляхом примусу до експорту може здатися злочинною». У заможних країнах ми живемо з вірою в те, що багатство є результатом конкуренції. Вражаюча правда, однак, полягає в тому, що кожне економічно успішне суспільство на певних етапах його формування можна звинуватити в протекціонізмі. За межами аномальних офшорно-фінансових гаваней, подібних до Гонконгу та Сингапуру, в світі не існує економіки, що досягла найвищого рівня розвитку лише завдяки реалізації політики вільної торгівлі.
Саме тюдоровська Британія стала піонером протекціонізму та субсидій як інструментів індустріалізації у 16 столітті. Уряд накладав податки на експорт необробленої вовни та імпорт одягу, щоб підтримувати британське виробництво вовняного текстилю, орієнтованого на експорт.
Франція застосувала схожі стратегії у 17 столітті. Незалежні Сполучені Штати відбивалися від власників південних плантацій, які надавали перевагу експорту товарних культур та імпорту промислової продукції, - щоб наслідувати досвід протекціоністських індустріальних держав.
Справді, історик та економіст Пол Байрох назвав Сполучені Штати "країною-матір'ю сучасного протекціонізму та його фортецею". Прусія від часів Фрідріха Великого у 18 столітті й об'єднана Німеччина розширила промислову інтервенціоналістську політику у Європі. Відповідно, німецький протекціонізм мав великий вплив на Японію епохи Мейдзі." Від себе додам, що своєрідна боротьба ідей в американській парадигмі "північ-південь" відбувалась і у нас приблизно останніх 20 років.
Умовному "півдню" потрібен вільний експорт сировини, а умовній "півночі" - промислова політика та протекціонізм для нарощування конкурентних переваг та економічних м'язів. І поки, сировинна модель розвитку перемагає. Що залишає надію?
Що це не вибір суспільства, а лише короткострокові стимули в отриманні надприбутків політичними та бізнесовими групами впливу. А отже ситуацію ще можна змінити.