Ніякі екстремістські кроки на кшталт заборони абортів чи контрацепції не допоможуть. Кількість абортів в Україні за 30 років і так зменшилася в 25 разів до мінімальних 40 тис на рік 2020. Так, в останній радянський рік (нагадаю, в СРСР була “мораль і духовність”) у УРСР зробили 1 млн абортів. А заборона контрацепції лише призведе до епідемії ЗПСШ. Ні, збільшені виплати за народження дитині теж не допоможуть.
Доведеться - отака от біда - створювати інфраструктуру для дітей і батьків. Народжувати у “человейниках”, в умовах дефіциту простору й інфраструктури — не дуже. Так, дитячі садочки, школи, лікарні у кроковій доступності, інклюзивний простір — наше усе. Знову кляті урбаністи праві. До речі, про садочки — ефективні й дешеві механізми повернутися до роботи критично важливі. Доступні ясла та дитячі садочки допомогли провінції Квебек (Канада) здійснити стрибок у показниках народжуваності – від найнижчих до найвищих у країні.
Але навіть якщо вдастся трохи стабілізувати народжуваність і нівелювати еміграцію, цього буде мало. І далі починається болюче.
“Повертати українців” буде важко. Боротися має сенс хіба що за молодь, надаючи реальні податкові пільги, бізнес-гранти і будь що, що може стимулювати людей до 35 жити і працювати в Україні.
А далі ми все одно приходимо до теми залучення мігрантів. У мріях - людей українського походження. У реальності їх буде мало, тож доведеться шукати робочу силу, яка не має до України жодного відношення.
Не сумніваюся, що в коментарі під статтю вчергове прибіжать наші “праві”, у яких “мігранти в Європі тільки сидять на соціалці, жеруть бюджет і створюють ОПГ. Тому давайте відразу і це проговоримо. В Україні наразі немає ніякого бюджету й економіки, щоб когось “утримувати”. Сюди за соціалом ніхто не поїде в найближчі років 20-30. До нас поїдуть працювати й отримати більш прийнятні умови для виживання. Або для реалізації своїх прав.
У ЄС 8% ринку праці на 2022 (18,3 млн робітників) — мігранти. Кількість посвідок на проживання для працевлаштування в ЄС зросла з 400 тисяч 2011 року до 1,2 мільйона 2019. Ще раз - це не біженці і не нелегали. Це лише легальна трудова міграція.
Україна вже має досвід “переварювання” значного припливу мігрантів. Адаптація іноземних студентів, біженці з Грузії, Вірменії, навіть мігранти з Росії та Білорусі останніх 30 років дуже добре асимілювалися в Україні. В Україні багато десятиліть гармонійно існують діаспори татар, греків, узбеків, казахів тощо. Головне - не повторити помилок інших і уникнути утворення гетто. Діти іммігрантів мають бути відразу інтегровані до українського освітнього та культурного простору. Це пришвидшує асиміляцію і формування міцного зв'язку з новою батьківщиною.
Якщо ми не будемо дуже тупими і все ж матимемо певний успіх у реформах і залученні інвестицій, можливо навіть вдастся залучити людей з Латинської Америки, переважно католицьких Філіппін чи Індії. З якими в нас менша культурна дистанція ніж з Африкою чи ісламським світом.
Тепер про репатріацію. Ми можемо аргентинцям чи бразильцям українського походження можна надавати паспорт за спрощеною процедурою. Але потенційний потік людей звідси доволі важко зробити великим. Бо де в аргентинця українське коріння, там і італійське знайдеться. А Італія, Іспанія й інші країни міграції до Латинської Америки 100 років тому роблять все, щоб залучити в якості іммігрантів саме цих людей. Ще одне джерело - люди українського походження з Росії і Центральної Азії. Тут все складно.
Коротше, автор вчергове нагадує усім людям, які хочуть щось сказати про тему демографії:
1. Ми у сраці. Давно. І зараз ситуація стала ще гіршою з обʼєктивних причин.
2. Рішення є. Комплексна складна політика. Воно вам у всій комплексності не сподобається.
3. Так, нам історично не пощастило + ми самі місцями були доволі нерозумним суспільством. І тепер іншого виходу як застосувати все вище перелічене у нас ніколи не буде.
Юрій Богданов - блогер, аналітик, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. Колишній радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У 2010 закінчив Київський національний економічний університет.