У Білому домі повідомили про те, що президент Сполучених Штатів Америки Джо Байден проведе телефонну розмову з президентом України Володимиром Зеленським найближчим часом.
Ця розмова прив’язана до перемовин Путіна та Байдена, де мова йтиме навколо ідей стратегічної стабільності і це те, що мало би напружити Київ. Бо тема стратегічної стабільності час від часу виникає у діалозі між Вашингтоном та Москвою і завжди стосується сфер впливу у Євразії.
Тому для Києва це дуже небезпечний дзвінок, оскільки стратегічна стабільність - це не лише нерозповсюдження ядерної зброї, це і сфери впливу Росії та США у Чорноморському басейні, на Близькому Сході. І треба бути пильним, аби не виникло небезпек у різному прочитанні цієї стабільності між Києвом та Вашингтоном.
Зокрема, у питанні форматів регулювання на Донбасі та та гарантій деескалації на Сході, деокупації Криму. Відповідно, ніяка мова не може йти про юридично зобов’язувальні документи для США щодо нерозширення НАТО на схід. Ці ультиматуми, які ставить Москва - смішні, але це - висока планка, завдяки якій можна у майбутньому доторгуватися до компромісного варіанту.
Однак цей компроміс буде не на користь України, бо це все їй шкодить. Зокрема, мова йде про неприсутність американських військ у Чорному морі та Східній Європі ближче до кордонів РФ, непересування ядерних озброєнь на схід, непроведення певних видів навчань біля кордонів з РФ. Хоча усе це до певної міри гарантує і безпеку України, бо Штати включаються у вирішення питань регіональної безпеки та беруть участь у стримуванні РФ.
Для України важливо, щоб Байден під час розмови з Путіним не забував підкреслювати необхідність деескалації, аби питання, пов’язані із санкційним режимом не стали розмінною монетою під час діалогу.
Читайте такожЯк Байден вмовлятиме Україну відмовитись від частини територіїКрім того, Києву потрібно бути максимально присутніми в американському експертному співтоваристві, формувати коло друзів України у двох партіях, працювати з основними кандидатами в президенти, тобто вести активну політику лобіювання своїх інтересів. Звісно, що у України немає на це грошей, але є ціла група експертів, які з 2014 року присутні у Вашингтоні і беруть участь у цих форматах і навіть безкоштовно готові цьому сприяти. Тим паче тепер, коли Вашингтон веде таку риторику, потрібно гатити з усіх можливих видів медійної зброї, аби не допустити консенсусу у Вашингтоні стосовно поступок Путіну.
В американській пресі є публікації, які вказують на незадоволення намаганням Байдена замиритися з Путіним. Але цього недостатньо - потрібен не офіціоз у вигляді статей Кулеби у відповідних виданнях, а саме робота з американським істеблішментом, але цього, на жаль, не спостерігається.
Це потрібно для того, аби Байден відчував тиск з боку американців і розумів наявність “червоних ліній”, які він не може переходити. Тим паче що епоха “великих домовленостей” вже минула. Зливання інформації за кілька годин після розмови вже стало традицією для Заходу і сховати щось буде просто неможливо.
Тому навряд чи якісь серйозні питання приховуватимуть від Зеленського. Питання у тому, щоб світові лідери зважали на українську позицію, аби нас не ставили уже перед фактом ухвалених рішень. Тобто щоб це відбувалося у режимі консультацій та виробленні спільних позицій. А те, що Байден веде розмови з Путіним без попереднього дзвінка Зеленському - це дуже погано, бо це означає, що в українському керівництві Вашингтон не бачить надійного партнера і суб’єкта. А це - провина української влади, адже вона не змогла довести, що ми є тими, з ким варто спочатку говорити, а вже потім дзвонити Путіну. Власне, влада зробила максимум для цього, починаючи проваленим конкурсом у САП і завершуючи “вагнергейтами”, тим самим створивши для Байдена токсичну позицію.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження громадянського суспільства, спеціально для Главреда