Друга успішна атака на аеродром в Енгельсі - величезний удар по реноме Росії як другої за потугою військової держави.
За зрозумілими жартами про “фейкову другу армію світу”, бо гумор - це нормальна захисна реакція - ми забули, що Росія до вторгнення в Україну реально мала другі збройні сили на цій планеті.
Не за рівнем управління та логістики, навчання, забезпечення. По цим показникам армія РФ перебуває на рівні другої третини 20 ст. І поступається і Україні, і тим більше США та Британії.
А ось за рівнем вогневого потенціалу - так, друга. Ракети усіх типів і класів - надводний та підводний (я не про крейсер “Москва”) флот, літаки, земля. Авіація усіх типів. Величезний парк артилерії та РСЗВ. Нарешті, ядерна зброя - другий (або навіть перший) арсенал.
Саме перевага в артилерії та ракетному потенціалі дозволяла Росії просуватися і дозволяє їм зараз не посипатися. Не тільки в “гарматному м'ясі» справа. Головне - накопичений за радянський час та за 30 років після вогневий потенціал. Дуже багато чого вкрали. Але інвестиції були такі, що щось назбиралося. На цьому Росія і провоювала вже майже рік повноцінної континентальної війни.
Але проблема росіян (і наше та союзників щастя) в тому, що всі ці заміри “перша армія світу” чи “друга армія світу” не мають значення без контексту. Про що я?
Перше. У Росії більше нема промисловості, щоб ефективно компенсувати втрати техніки та боєприпасів. Більшість військових запасів РФ сформовано до 1991. Так, вони значні. Але спиратися на них довгостроково неможливо. Вони формувалися з розрахунку, що на фронт працюватиме радянська військова промисловість. Російська - в рази менше. Крім того, багато виробничих ліній нездатні нарощувати виробництво без західного обладнання і комплектуючих. Тому навіть з відновленням запасів ракет Росія вже має проблеми.
Друге. За сучасних умов практично неможливо захопити таку велику країну. Тим більше - втримати. Війна - до цинічного “ресурсна”. Наприклад, щоб узяти таке місто як Київ (ефективно штурмувати) потрібна перевага в живій силі та техніці до 7-8 до 1 (і це не гарантує успіх). Якщо навіть штурмувати Київську агломерацію “методом Маріуполя", знадобляться тисячі гармат, сотні літаків, тисячі ракет та мільйони снарядів. І - сотні тисяч військових. Ти можеш бути об'єктивно номер 2, але розраховувати на успіх у війні проти сусіда можеш доволі умовно.
Довідково. На початок війни Global Firepower Index 2021 оцінював нас на 25 місце, між В’єтнамом та Тайландом. Росію - на 2. У 60-ті США були № 1, а В’єтнам десь там де зараз.
Тобто, попри свою величезну перевагу у ресурсах на старті, на успіх Росія могла розраховувати тільки у випадку бліцкригу.
А щоб бліцкриг спрацював, потрібні три фактори:
1) спроможність реалізувати (Росія зламалася о власну логістику),
2) помилки від супротивника (ми їх уникнули, врятували авіацію, не дали подавити ППО),
3) неспроможність суспільства до спротиву (як у Франції 1940).
Путін перебував під впливом власного wishful thinking, що українці - суспільство та держава - не здатні на спротив. Треба визнати, частково цим його уявленням були інфіковані наші партнери.
На кінець 2022 року Росія все ще має перевагу, нам все ще потрібні для відвоювання території постачання величезної кількості зброї. Але для світу “друга армія світу”, яку можна сприймати як фундаментальну загрозу, поступово йде в минуле. Єдине, на чому ще тримається цей стереотип - фактор стратегічних ядерних озброєнь, «ядерної тріади». Але ЗСУ атаками на Енгельс руйнують і цю скрепу. Якщо стратегічну російську авіацію можна вразити без переваги у повітрі та наявності крилатих ракет, то що з “ядерною тріадою” можуть зробити ті самі сили НАТО? “СТРАШНО УЯВИТИ!”
Тому значення цих спецоперацій в збільшенні а) допомоги Україні; б) тиску на Росію важко переоцінити. Врата РФ реноме військової наддержави збільшує рішучість їй протистояти. Бо зменшує ефективність російсткого шантажу.
Слава ЗСУ!