На тлі відставки міністра Михайла Федорова та його конфлікту з головнокомандувачем Сирським українське суспільство знову продемонструвало жваву й відкриту реакцію на рішення влади: протести, суперечки в ЗМІ та соцмережах, десятки критичних публікацій. Політолог і публіцист Ігор Ейдман бачить у цьому не звичайний кадровий епізод, а ознаку зрілості української демократії на противагу покірності російського суспільства. Його аргументи - чому реакція українців важливіша за саму відставку - публікуємо нижче.
Не буду коментувати відставку Федорова та конфлікт між ним і Сирським. Українці самі з цим розберуться. Для мене важливішою є реакція українського суспільства на те, що відбувається.
Україна знову продемонструвала, що є демократичною державою зі сформованим громадянським суспільством. Відставка одного з міністрів викликала гостру суспільну реакцію: масові протести, дискусію в ЗМІ та мережах, безліч критичних публікацій і коментарів. Досі незрозуміло, чим усе це закінчиться. Можливо, Зеленський під тиском суспільства змінить своє рішення, як це було зі спробою позбавити незалежності антикорупційні органи.
Казус Федорова демонструє, що в Україні сформувалося активне громадянське суспільство: людям не байдуже, що коїться нагорі, вони жваво й гостро реагують на події, а їхня думка має значення - влада до неї прислухається.
У Росії - все навпаки. Уявіть собі: Путін відправляє у відставку чергового міністра оборони. Хто-небудь взагалі ворухнеться в Росії з цього приводу? Та переважній більшості населення буде абсолютно байдуже.
Злісний старий карлик, надутий, як повітряна куля, ботоксом, - бог у цій країні. Бог дав Шойгу - бог забрав Шойгу. Бог дав Білоусова - бог забере й Білоусова. Це його право. Саме так сприймає те, що відбувається, населення, яке поводиться не як суспільство громадян, а як безсловесне стадо. Це стадо сприймає все, що відбувається нагорі, як природне явище, яке від нього ніяк не залежить і на яке воно ніяк не може вплинути. Будь-які дії жорстокого пастуха супроводжуються або згодною муканням, або, що буває частіше, повним мовчанням.
Україна - не Росія. Вона - демократична держава. І ця війна - не лише російська агресія проти сусідньої незалежної країни. Це ще й боротьба українського демократичного суспільства з рабською тоталітарною системою, ідея-фікс якої - поширити своє внутрішнє рабство на весь навколишній світ.
Ігор Віленович Ейдман (25 вересня 1968, Горький) - російський соціолог, один із дослідників путінізму як соціальної та політичної системи, чиї праці найчастіше публікуються.
З 1995-го по 2002-й рік очолював піар-агентство «Центр соціальних інновацій». Ігор Ейдман є автором антиолігархічної кампанії Бориса Нємцова.
З 2002-го по 2005-й рік Ігор Ейдман працював одночасно в центрі політконсалтингу «Ніколло М» та Всеросійському центрі вивчення громадської думки (він же ВЦВГД).
У 2010-му році виступив одним із підписантів опозиційного листа «Путін повинен піти».
У 2011-му році переїхав до Німеччини.
Ігор Ейдман у 2014-му році випустив книгу «Нова національна ідея Путіна». У 2016-му році була видана його книга «Система Путіна: Куди йде нова Російська імперія?»
Ігор Ейдман - автор численних публікацій і статей, активно пише на своїх сторінках у соцмережах. У своїх матеріалах він детально аналізує сучасну російську політику, виступає проти війни в Україні, нещадно висміює Путіна, «духовні скріпи» та «русский мир».