На тлі тектонічних зсувів у системі глобальної безпеки протистояння на Близькому Сході переходить у фазу складних дипломатичних торгів. Сьогодні питання полягає не лише в припиненні вогню, а й у здатності ключових гравців диктувати умови нового світового порядку. Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос аналізує, чому Вашингтон опинився в пастці іранських сценаріїв та як криза в регіоні несподівано створює вікно можливостей для українського ВПК і геополітичного впливу Києва. Докладніше про стратегічні прорахунки США та майбутні альянси — у авторському матеріалі.
Переговори між Іраном та Сполученими Штатами Америки, очевидно, будуть складними, адже є кілька важливих факторів. Очікування війни часто гірше за саму війну, і коли вона вже відбулася, а для іранців найгірше позаду, вони стають більш наполегливими у своїх вимогах.
Звісно, не йтиметься про повне зняття санкцій — це питання напряму пов’язане із збагаченим ураном, який Іран і раніше розглядав як інструмент торгу для послаблення санкцій з Ірану. Так само не варто очікувати обговорення скорочення ракетної програми — це практично виключено, і Тегеран наполягатиме на своєму праві підтримувати проксі-сили. Багато залежатиме від ситуації в Лівані, де для Ізраїлю все складається не так однозначно. Крім того, Іран фактично отримав контроль над Ормузькою протокою, і США, по суті, змушені були з цим погодитися.
У цьому контексті можна говорити про геополітичну поразку США — принаймні частково, хоча це питання інтерпретації. Очевидно одне: Вашингтон прагнув якнайшвидше вийти з цієї ситуації й фактично взяв за основу не власний план, а іранський. І з цього видно, хто саме хотів «зіскочити» першим.
Стратегічно США дійсно прорахувалися — це факт, хоча тактично діяли доволі ефективно. Водночас самі по собі бомбардування ніколи не призводять до бажаного політичного результату. Хіба що можна згадати кейс Югославії, але це інша ситуація — Іран має інші можливості й іншу географію. Саме географічний фактор відіграв ключову роль: Ормузька протока, загроза ударів по інфраструктурі країн Перської затоки — усе це могло б завдати серйозного удару по світовій економіці. Отже, ситуація принципово інша, і багато речей не були належним чином прораховані — розрахунок більше базувався на сподіваннях, ніж на тверезій стратегічній оцінці.
Водночас ключова ідея полягає в тому, що обидві сторони намагаються уникнути подальших втрат. Саме це робить можливими домовленості, але водночас робить їх крихкими. Якщо США не погодяться з іранськими пропозиціями щодо права на збагачення урану — навіть під міжнародним контролем — ситуація може знову загостритися. Для Ірану це питання суверенітету і суб’єктності, так само як і ракетна програма, тому саме тут компроміс виглядає малоймовірним.
Якщо говорити ширше, можна зафіксувати зниження здатності Вашингтона переконливо погрожувати військовою силою, і Тегеран це, безумовно, враховуватиме у своїх подальших діях. Також варто очікувати посилення гонки озброєнь у регіоні Перської затоки та пошуку альтернативних шляхів постачання нафти й газу.
Загалом нинішня ситуація є наслідком рішень самих США: їх ніхто до цього не змушував, вони зробили певні розрахунки, які виявилися помилковими, і тепер змушені працювати з наслідками.
Натомість для України ця ситуація відкриває нові можливості. Йдеться про посилення геополітичних позицій і укладання довгострокових, зокрема десятирічних, угод. З огляду на те, що країни регіону гостро потребуватимуть безпеки, українська експертиза, дрони, ракетні технології та інші спільні розробки будуть для них надзвичайно корисними. Крім того, ці держави, ймовірно, переглядатимуть своє позиціонування у відносинах зі США або принаймні висуватимуть їм додаткові вимоги. Фактично за один місяць війни Україна змогла здійснити значний геополітичний прорив у регіоні — те, що без цих обставин виглядало б малоймовірним і навіть фантастичним.
У внутрішньополітичному вимірі США ця ситуація також матиме наслідки. Якщо Демократична партія ефективно скористається моментом, вона може використати його на повну, демонструючи, що Дональд Трамп, на їхню думку, послабив геополітичні позиції США як на Близькому Сході, так і у світі, а також ускладнив відносини з союзниками. У такій логіці вся ця війна може подаватися як серйозний провал і навіть катастрофа його зовнішньої політики.
Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, спеціально для Главреду
Ігор Миколайович Семиволос - історик, політолог, сходознавець.
Молодший науковий співробітник відділу сучасного Сходу Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України.
Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень.
Автор досліджень у галузі культурної антропології, історії та культури народів Близького Сходу і мусульманських громад Европи, етнополітичної проблематики в сучасній Україні.