Побачив десь пів сотні реплік на смерть президента СССР. Чесно - не було жодної, яка б хоч приблизно описала феномен цього чоловіка. Три чверті дописів - це просто чорно-білі проекції дня сьогоднішнього на історичну фігуру, яка діяла в іншому світі з іншими цінностями і можливостями. Горбачов - точно не мій герой.
У 1989-1991 роках я вже був по інший бік барикади - Рух, УГС-УРП, самвидав, студентський рух тощо. Але не можна ж не бачити, що Горбачов був справді незвичайним партапаратником. Він спробував зберегти державу, ініціювавши реформи, які врешті Союз і доконали.
Бо не могла закрита авторитарна система існувати далі, а випуск пару привів до вихлюпу протиріч і проблем, які накопичувалися десятиліттями і тоді почався процес неконтрольованого центром розпаду.
Теза "Горбачов дав свободу" - лукава, бо він був ініціатором змін, які призвели до персональних свобод і зрештою національної незалежності багатьох націй. Але це не було його метою! Він був водієм, який зробив крутий віраж, рятуючи машину і себе, але все одно не вписався у наступний поворот. А авто, яким він кермував, зупинилось біля самої стіни . Удару - тобто "війни всіх проти всіх" як на Балканах - тоді вдалося уникнути. Хоча Казахстан, Тбілісі, Вільнюс, Баку, Сумгаїт, Фергана - це були криваві рани, відповідальність за які на КПСС, совєтській армії і КГБ.
Якими теоретично керував генсек партії і глава держави, але ж зрозуміло, що лише частково. Це тема для довшої розмови, для якої нема зараз ні часу, ні можливості.
А якщо не Горбачов, то хто ж дав нам свободу? Ті, хто не боялися. Українці Лук'яненко, Чорновіл, Горині, Гель, Красівський, Лупиніс, Овсієнко, Маринович, литовці Ландсбергіс, Чепайтіс, Озолас, латиші Іварс і Годманіс, естонці Парек, Лаурістін, росіяни Подрабінек, Новодворська (на фото), грузини Костава і Гамсахурдіа, чеченець Дудаєв, білорус Пазьняк і ще багато інших осіб. А за ними - кооператори, літератори й інші митці, молодь, діти й внуки репресованих. От ці люди й здобули свободу. Незважаючи на наміри і плани Горбачова.