В ЄС є країни, які, як і Україна, дуже гостро відчувають загрозу з боку Росії, хоча ще не ведуть гарячої війни з нею. Перш за все це країни, які історично мали проблеми з Росією та географічно наближені до неї: Литва, Латвія, Естонія, Польща, Фінляндія та Швеція. У цих країнах доктринально переглянута зовнішня політика та оборона, аж до рішення вступати до НАТО, хоча держави десятиліттями цього уникали і вважали, що буде безпечніше не прив’язуватися до оборонних альянсів. Тобто відбуваються зміни з огляду на усвідомлення російської загрози.
Разом із тим, у Євросоюзі є країни, які не так гостро відчувають загрозу з боку Росії або вважають цю загрозу не такою вже й екзистенційною, такою, яку неможливо уникнути. Як правило, чим далі від Росії, тим більше поширені такі уявлення, там переконані, що є більш нагальні питання, наприклад, міграція. Дехто, наприклад, угорське керівництво, взагалі намагається "каштани з вогню тягати", тобто заробляти на цій кризі, використовувати її на свою користь, граючись з енергоносіями. Напевно, вони не бачать загрози, якщо бавляться з Росією в такі ігри.
Євросоюз – це складна організація. Тим він і привабливий для нас, що це не Радянський Союз, де компартія вирішувала все, і не мало значення, з якої ти етнічної республіки, яке твоє походження – ніщо не мало значення, все одно потрібно було виконувати рішення ЦК КПРС. У Брюсселі немає ЦК КПРС, а ЄС – це організація, де рішення приймаються консенсусом. З одного боку, в цьому і слабкість цієї організації, бо, коли йдеться про 30 країн із дуже різними можливостями у сфері безпеки та уявленнями про безпеку, консенсус, зазвичай, призводить до того, що рішення вихолощені та не відображають крайніх позицій, це така собі серединна лінія.
Отже, Євросоюз усвідомлює загрозу. Європейська бюрократія бачить війну в Україні і веде переговори з Києвом про членство в ЄС. Ця війна на порозі, вже майже в Євросоюзі. Але це не значить, що ЄС готується до війни. Євросоюз поки що дуже слабкий в плані інституційних можливостей ведення спільної зовнішньої політики і спільної оборони – такі можливості тільки розвиваються. Є низка країн, передусім Франція та Німеччина, які намагаються відігравати роль локомотиву, штовхаючи в цей бік європейську політику, розвиваючи європейські оборонні та зовнішньополітичні спроможності.
Тож Європейський Союз поки що ні до якої війни не готується. А от країни-члени ЄС готуються дуже по-різному. Частина з них витрачає на це величезні ресурси та докладає багато зусиль. Попри всі ускладнення тактичного характеру, які є у нас із Польщею, сьогодні вона витрачає чи не найбільше в ЄС на власну оборону, готуючись дуже активно до ймовірної війни з Росією. Звичайно, я можу помилятися, але мої враження і від відвідування Польщі останнім часом, і від того, що я читаю, такі: ця країна реально готується воювати, її війна не заскочить зненацька. Наскільки Польща готова – це інше питання. Очевидно, це можна перевірити тільки в бою, як ми переконалися на власному гіркому досвіді. Але, тим не менше, Польща готується.
Ведуться військові приготування і в країнах Балтії. Це очевидно, тому що більш спроможні у військовому плані країни, наприклад, Канада, Німеччина, Британія тощо, розміщують свої військові контингенти на території країн Балтії, демонструючи цим Росії, що відбувається серйозне військове приготування. Вони показують, що будь-який напад на ці країни буде означати напад на них, а їхні збройні сили вже там, готові дати відсіч російській збройній агресії. Це дуже серйозна і вагома заявка, суттєва пересторога для Російської Федерації.
Кожна країна ЄС поки що по-різному усвідомлює російську загрозу і необхідність реагування. І кожна країна ЄС має різні можливості. Євросоюз складається в тому числі з країн, які є самодостатніми в плані оборони. Наприклад, Франція, яка має ядерну зброю і великі військові потуги, але вона поки не наростила військові м’язи, як Німеччина. Так само й Італія – вона має величезні традиції і можливості в оборонній сфері, історично це одна з найбільш розвинених у сфері оборони країна. Разом із тим, є менші держави, які до спільної оборони можуть надавати дуже обмежені можливості: хтось авіатранспорт, хтось наземну логістику, хтось підрозділи підтримки, бо вони не мають великих збройних сил. Такі країни жахає сама думка про можливість у певний момент побачити, що ти ведеш війну з Росією, тому що їхній потенціал абсолютно не співставний із потенціалом Російської Федерації.
Тому, з цієї точки зору, у країн Євросоюзу різні підходи. Проте цей потяг рушив, він просувається в бік приготування. Але поки що там немає таких рішень, які б свідчили про те, що ЄС як організація готується до війни з Росією.
Богдан Яременко, спеціально для Главреда
Богдан Васильович Яременко (нар. 25 вересня 1971, Київ) - український дипломат, політик і громадський діяч. Надзвичайний і Повноважний Посланник 1-го класу, генеральний консул України в Стамбулі (з 2010), за сумісництвом представник України при Організації чорноморського економічного співробітництва (2010-2013). Народний депутат України 9-го скликання.
Голова правління заснованого українськими дипломатами благодійного фонду Майдан закордонних справ, повідомляє Вікіпедія.