При всіх жахах, які переживають кияни і мешканці інших великих міст, я б все ж не забував, що на фронті і на прифронтових територіях збитків і жертв кратно більше.
Я чудово розумію, що для західного глядача між цивільними жертвами і військовими, що гинуть - прірва. І тут я аплодую тій роботі, яку робить наш МЗС і інші долучені, щоб до найтупішого МАГА дійшов сигнал про те, що тут робить Росія.
Але все ж нам тут було б корисно памʼятати, що 90%+ наших військових - це такі саме цивільні, які у армію потрапили не тому що це було мрією їх життя. А бо війна прийшла.
І я чудово розумію, що сепарація - це дуже ефективний психологічний захист. Але коли ми самі собі акцентуємо на цивільних жертвах як на чомусь особливому на фоні того, як щодня дуже "буденно" гинуть такі саме цивільні у формі - це виглядає як трохи соціальне лицемірство.
Давайте спробуємо так не робити.
Юрій Богданов - блогер, аналітик, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. Колишній радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У 2010 закінчив Київський національний економічний університет.