1. Приблизно 3-4 місяці тому «хороші росіяни» змінили свою риторику щодо України. Формально це почалося з різних спічів від Юлії Латиніноі про те, що українці посилають хороших росіян, а відтак можна не звертати увагу на українців. І з цього моменту, ця позиція стала певним трендом.
2. В той же час цей посил Латиніноі співпав з іншим, більш важливим трендом: «хороші росіяни» чітко усвідомили, що на горбу ЗСУ вони не увійдуть в Кремль. А відтак, продовжувати загравати з українським питанням більше немає сенсу. Особливо зважаючи на те, що українці справді, в своїй масі, вважають «хороших росіян» негативним явищем.
3. Логічним продовженням цих двох аспектів, є заяви Кара-Мурзи про те, що росіяни не мають колективної відповідальності, а в усьому винен Путін. Він говорить те, що стало консенсусом серед російської опозиції. А наша позиція, яка полягає в тому, що всі «хороші росіяни» - «погані хлопці і дівчата» тільки розвʼязує їм руки в їхніх висловлюваннях. Як би це не було нам неприємно чути, але ми дозволили їм стати в позу ображеного. І це наша велика помилка. Я розумію, що зараз багато хто почне говорити про справедливість, чесність і т.д. Але це політика і тут не йдеться про це. Ще раз повторюся: ми дозволили їм зробити вигляд, що вони ображені. І їхня реальність - інша ніж наша.
4. З великою долею імовірності ми можемо допустити, що американці спробують переформатувати російську опозицію і спробують надати їм певні смислові речі. Справа в тому, що починаючи з ідіотичного рішення про «голосування на президентських виборах о 12.00», російська опозиція взагалі не попадає в бажання не лише глибинного народу, але й своїх прихильників. Це, між іншим, ще одна причина, чому їм потрібно було зробити вигляд, що їх образили українці - їм потрібно перенести свої помилки на інших.
5. Тепер щодо сенсів, які будуть пробувати навʼязувати американці. Вони не зможуть не вказувати на тему України. Сьогоднішня одностайна позиція українського політикуму справедлива і правильна. Але правильна, як перший крок. Ми висловили своє обурення і тепер ми, а не вони ображені. І наша прагматична задача перетворити нашу образу на заяви хороших росіян про чітку підтримку України. Я розумію, що багато хто волів би сказати: «та пошліть їх…», але в політиці так не працює. Ми маємо нашу образу перетворити на нашу тактичну перемогу і змусити їх знову (навіть нещиро) говорити те, що вигідно нам.
Окремо я хотів би звернути увагу на ще одну важливу, як на мене, річ: ця війна - це не лише про території. Головна поразка Путіна - це якщо Україну і українців визнають субʼєктами і окремим народом. І це те, що перш за все повинні просувати «хороші росіяни».
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, бізнесмен, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація «Українська мова і література», в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.