У нас так часто почали згадувати про неї, що прийшла пора розвіяти стійкі стереотипи, які виникли в нашому суспільстві щодо способу життя ізраїльського суспільства.
Модель безпеки Ізраїлю часто згадується у нас в контексті трьох наративів:
- як альтернатива НАТО;
- як аналог "Вічної війни" із зовнішнім ворогом;
- як модель загальної мобілізації жінок і чоловіків.
Всі зазначені наративи сприймаються у нас в відірваному від реальності вигляді і невірно препаруються в контексті українських реалій.
Почнемо з переліку арабо-ізраїльських конфліктів:
1948 - війна за незалежність
1956 - суецька криза
1967 - Шестиденна війна
1967 - 1970 - війна на виснаження
1973 - війна Судного дня
1982 - Ліванська війна
2006 - друга Ліванська війна.
Крім війни на виснаження, всі ці війни були дуже швидкоплинними: від декількох днів до декількох місяців.
Шестиденна війна - тривалість в самій назві.
Найкривавіша війна Судного дня - 16 днів.
Зазначені війни споровождались відносно невеликими втратами Армії оборони Ізраїлю.
Наприклад, Суецька криза, коли бойові дії йшли кілька місяців - 190 убитих солдатів.
Найважча війна в контексті втрат ЦАХАЛ - це війна Судного дня, коли загинуло близько 3000 ізраїльських солдатів.
З усіх зазначених воєн, тільки дві велися проти переважаючих сил противника: Шестиденна війна і війна Судного дня.
У Суецькому конфлікті на боці Ізраїлю була армія Франції і Великобританії, що викликало тоді гнів і СРСР, і США. А сама війна стала фіналом британського і французького імперських проектів.
Війни проти Лівану - це операції проти свідомо слабшого суперника, не дивлячись на те, що в першій війні Лівану допомагала Сирія.
Війна на виснаження - військовий конфлікт низької інтенсивності проти Єгипту (перестрілювалися через Суецький канал).
Чимось схоже на позиційні перестрілки на Донбасі в 2016-2022 роках. Втрати Ізраїлю - трохи більше 600 солдатів за три роки, тобто в середньому по 200 чоловік на рік.
На даний момент, Ізраїль за допомогою військових успіхів і дипломатії, повністю вирішив питання безпеки свого зовнішнього контуру:
Північна Африка перестала бути його активним противником, останній антиізраїльський оплот впав у Лівії після повалення режиму Каддафі.
У 1979 році було підписано Кемп-Девідську угоду з Єгиптом і єгипетсько-Ізраїльський мирний договір у Вашингтоні.
Зараз Єгипет і Ізраїль активно співпрацюють, Ізраїль навіть постачає по газопроводу газ зі свого родовища Левіофан на переробні заводи в єгипетській Дам'єті.
У 1994 році підписано Ізраїльсько-Йорданський мирний договір. Ірак виведений з гри в результаті американського вторгнення.
Сирія ослаблена в результаті громадянської війни і фактично перестала бути небезпечною для Ізраїлю. Залишається ще Іран, але він далеко і у нього немає спільного кордону з Ізраїлем, а дія іранських підрозділів на території Сирії має обмежений характер. З країнами Перської затоки Ізраїль також знаходить взаєморозуміння, наприклад, з саудитами.
Вже давно Ізраїль проводить військові операції виключно силами спецназу або авіації. Його Залізний купол - це система ППО проти палестинських "катюш", що стріляють снарядами рівня Другої світової війни.
Загальний військовий призов в ЦАХАЛ - це виконання переважно поліцейський функцій в Палестині і Секторі Гази, так як звичайна поліція не справляється з такою кількістю протестувальників, які застосовують палиці і каміння. Загинути в армії Ізраїлю зараз менш імовірно, ніж в автомобільній катастрофі.
Наприклад, в ході наймасштабнішої операції проти сектора Гази "Литий свинець" в 2008 році, загинуло 10 солдатів з 10 000 (4 - від дружнього вогню) і 3 мирних жителя.
Служба в армії в Ізраїлі перетворюється для молодого покоління в механізм соціалізації, оволодіння цінними навичками і компетенціями в сфері інновацій.
При цьому, Ізраїль - це класичне західне суспільство споживання. Кордони відкриті, вибори відбуваються і навіть частіше, ніж в інших країнах, ніхто не боїться дострокових виборів і не говорить про "розгойдування човна". На тлі недавньої загрози іранської атаки на Ізраїль, в столиці проходять багатотисячні мітинги проти судової реформи.
Країна не перебуває під масованими ударами з повітря, активно розвиває свою економіку, посилює індустріальне ядро і сектор ВПК, є лідером у сфері інновацій після США, нарощує показники в секторі послуг, перш за все - в туризмі та розвагах.
Можна сміливо припустити, що якби Ізраїль роками перебував у режимі війни Судного дня, від нього б уже нічого не залишилося, навіть не дивлячись на мобілізацію жінок.
Навіть мобілізація дітей нічого б не вирішила, так як потенціал його ворогів був незрівнянно вище. Але Ізраїль проводив швидкі і переможні війни, а потім закріплював їх результати не менш ефективною дипломатією.
Ізраїльтяни такі ж вправні переговорники, як і солдати.
Концепція гарантій безпеки для Ізраїлю з боку США також є унікальною, так як спирається на найпотужніше політичне лобі єврейської діаспори в США, яка представлена як в Конгресі, так і в обох партіях, не кажучи вже про адміністрацію Білого Дому.
Можна спонукати лобізм ізраїльської діаспори за часів Трампа в частині визнання Америкою статусу Єрусалиму і відкриття там посольства США. Яке почало функціонувати, не дивлячись на загрозу терактів. Для США, Ізраїль - цінний союзник, потенціал якого потрібно берегти. США за замовчуванням дозволили Ізраїлю створити ядерну зброю, хоча ніхто офіційно в цьому не зізнається.
Як то кажуть, в Ізраїлі немає ядерної бомби, але якщо буде потрібно, то будуть застосовані всі п'ятдесят.
Ізраїльська система безпеки - це:
1. Швидкі та переможні військові операції.
2. Одна з найкращих дипломатій у світі.
3. Дія силами спецназу і високоточної зброї.
4. Розвиток національної економіки та ВПК.
5. Зростання добробуту суспільства (щоб було, що захищати).
6. Ядерна зброя.
7. Найвищий серед інших країн рівень лобізму в США.
8. Зовнішня політика, при якій країна не дає себе використовувати.
9. Знищення найсильніших ворогів руками сильних союзників.
10. Мирні угоди з частиною ворогів для розриву герметичного кільця антиізраїлської коаліції.
Тепер від них залишилася лише зруйнована Сирія і найслабша з учасників - Палестина, що не представляє для Ізраїлю ніякої небезпеки. Можна сказати, що система безпеки Ізраїлю - це мізки, мізки і ще раз мізки. Загалом, нічого спільного з тим, що прийнято обговорювати у нас.
Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе в Києві, працює в аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці в Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.