Поки Європейський Союз шукає баланс між підтримкою України та власною енергетичною безпекою, питання російського транзиту знову виходить на перший план. У колонці йдеться про залежність фінансової допомоги від політичних компромісів і ризик замкненого кола, де війна частково фінансується через енергетику. Віталій Портников, відомий журналіст і політичний оглядач, пояснює логіку цих процесів. Публікуємо його погляди мовою оригіналу.
Україна отримає 90 мільярдів євро від Євросоюзу. Це факт, і це добре. Але є інший факт, про який говорять значно менше — і він мені не подобається.
Орбан і Фіцо заблокували цей кредит. Формальна причина — Київ недостатньо зацікавлений у ремонті нафтопроводу Дружба. Тобто два проросійські прем’єри прямим текстом сказали: спочатку полагодьте маршрут для російської нафти, потім отримаєте гроші. І Київ погодився. І Брюссель погодився. І гроші розблокували.
Ось що відбулося насправді: Росія розбомбила «Дружбу», Угорщина і Словаччина використали це як важіль, Україну примусили відремонтувати російський транзитний маршрут — і тільки після цього їй дали кредит на боротьбу з Росією. Красива схема, нічого не скажеш.
І зверніть увагу — угорський прем’єр, який за кілька тижнів залишить посаду, навіть не пред’явив претензій Москві за те, що та розбомбила маршрут постачання його власної нафти. Жодного слова. Бо питання не в нафті — питання в тому, щоб Україна залишалася транзитером.
Трамп, до речі, підтримував Орбана в цьому питанні, стверджуючи що альтернативних маршрутів для Угорщини просто немає. Це неправда — є маршрут через Хорватію. Але коли це зупиняло Трампа від зручних тез?
Тепер головне питання — а що далі?
Ми потрапляємо в зачароване коло. Наш транзитний статус забезпечує нам гроші від Заходу — бо Захід змушений компенсувати те, що Угорщина і Словаччина купують російську нафту і тим самим продовжують війну. Але ці ж гроші, які ми отримуємо, частково нівелюються тим, що Росія заробляє на транзиті через нашу територію і продовжує воювати. Тобто Захід фінансує і нашу оборону, і частину путінської військової машини одночасно. І так буде 2026-го, і 2027-го, і 2028-го — поки ця конструкція не зміниться.
Чи може Україна відмовитися від транзиту? Може. Але для цього від російської нафти мають відмовитися і Угорщина, і Словаччина. А вони не збираються. Принаймні найближчим часом точно.
Є ще один сценарій. Якщо енергетична криза у світі поглибиться — а вона поглибиться, якщо ситуація на Близькому Сході не заспокоїться — значення Росії як експортера нафти зростатиме з кожним місяцем. І тоді Україні будуть пропонувати збільшити транзитні можливості в обмін на нові кредити. І ми знову опинимось перед тим самим вибором. І знову разом із Заходом будемо, як білка, крутитися в тому самому колесі.
Віталій Портников - український публіцист, письменник і журналіст. Оглядач Радіо Свобода та постійний автор аналітичних статей в українських виданнях на політичну і історичну тематику. Член Українського ПЕН. Веде популярний україномовний відеоблог на YouTube.