Загалом, з цими званнями дивна історія, яка відображає у собі особливості появи та розвитку української державності. Від тупої кальки радянських нагород, до перетворення за часів "розвиненого кучмізму" на інструмент подарунків для "поважних людей", і до хаотичної безсистемності після 2014 року.
Особливо ж все загострила нинішня велика війна, коли купа "заслужених" та "героїчних" почали працювати на ворога. Залишати їх державними нагородами України - дурість і знецінення цих нагород. Тому рішення правильне. Хоча я би в принципі переглянув усю систему і суттєво обмежив би можливості нагородження званням Героя. Купа формальних "героїв" з минулого - це просто знущання над українською державністю.
Ну і невеликий відступ, чому це важливо.
Починаючи з 1991 року в Україні функціонував цілий клас людей, які професійно "доводили", що не треба викорінювати колонізаційної або "совітської" спадщини. Мовляв, це "не важливо" і т.д.
Що роблять ці люди, коли до них приходять російські окупанти? Правильно, перейменовують усі вулиці на честь есересерівських катів, ставлять на кожному кутку ленінів зі сталіними (звісно, освячених РПЦ), буквально випалюють усе, що пов'язане з Україною.
Реорганізація символічного простору - це щось, на що агресор не боїться витрачати останні ресурси. Ну а війна з табличками українською мовою - це взагалі окрема тема російської пропаганди. Тому все це важливо. Але символічний простір треба чистити самим. І державні нагороди і звання - це очевидний напрямок.
Петро Олещук - політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка. Народився в Прип'яті в 1983 році. Закінчив у 2006 році філософський факультет університету імені Шевченка. Автор понад 30 наукових праць з політології, пише my.ua.