В одному з приміщень, де буває головком В. Залужний, знайшли підслуховуючий пристрій. Сприймати це як сенсацію або як підтвердження негараздів у воєнно-політичному керівництві країни можуть лише люди, далекі від влади. Дотичні сприймають як звичну буденність, щось на зразок металодетекторів на вході у будь-яку помітну установу.
Ще на самому початку незалежності у підвалі Кабміну було знайдено кабінет, де чергова зміна з двох майорів КДБ, нещодавно перейменованого у СБУ, писала на здоровенні магнітофони все, що відбувалося у кабінетах міністрів. Служба в них була така.
Почали розбиратися, і з’ясувалося, що мікрофони у стіни приміщень на шостому і сьомому поверхах (там величезні кабінети, які займають великі цабе) були закладені ще при спорудженні урядового будинку.
Теж саме згодом виявилося і в адміністрації президента — теж стаціонарна система підслуховування. Це через неї писалась значна частина «плівок майора Мельниченко». І йшла ця інфа до Москви: ФСБ мала всі схеми цієї системи і доступ до неї. Бо Москва ніколи не довіряла Києву і намагалася його всіляко контролювати.
І далі мікрофони, які встановлювали різні наші силові структури, регулярно знаходили у владних кабінетах і не тільки. Коли я працював у МВС, мікрофони знайшли у службовій машині міністра. Встановила їх СБУ, хоча тоді всі були однодумцями-соратниками, творцями Помаранчевої революції...
Щоб обговорити щось серйозне — не гроші, а політику! — доводилося сідати на корабель і випливати на середину Дніпра, щоб не підслухали ті самі однодумці.
І далі з усіма зупинками. Наприклад, з’явилися в нас НАБУ і САП — з’явилися мікрофони у кабінетах їх очільників, зокрема, в акваріумі — вигадливо.
Але це далеко не все. Станції стаціонарної телефонної мережі запускалися в експлуатацію виключно у випадку, коли вони мали технічну можливість для підслуховування — на це було таємне рішення уряду. З системами мобільного зв’язку — те ж саме. І виник такий собі бізнес, коли з силовиками можна було «домовитися», і ту людину, яка тебе цікавила (невірного чоловіка, наприклад), долучали як підозрюваного до якоїсь кримінальної справи, оформлювали рішення суду і прослуховували всі його зв’язки. Таки роздруківки ходили між можновладцями, їх читали як авантюрно-сексуальні романи.
І це ще не все. Коли були розроблені компактні системи прослуховування, їх закупили служби безпеки всіх олігархічних кланів. І постійно писали конкурентів і владу. А пересічним громадянам у той самий час заборонялось ввозити в країну компактні диктофони.
Саме тоді розповсюдилися різноманітні глушилки записуючих пристроїв. І в кожного великого керівника в кабінеті обов’язково було щось електронне, що страшенно ріпило і свистіло. Але це давало лише психологічну безпеку, бо насправді комп’ютерні програми дозволяли очистити запис.
Пристрої для запису встановлювали і встановлюють у публічних місцях. Пам’ятає скандал з популярним рестораном «Стейкхаус», на Володимирський, де часто зустрічалися чиновники і бізнесмени? «Стейкхаус» не один такий — акустично запліднений.
І насамкінець. Над нами цілодобово літають космічні супутники американського угрупування «Ешелон», вони здатні фіксувати всі телефонні розмови, ідентифікувати конкретного абонента по індивідуальним ознакам голосу і записувати його. Час від часу американці діляться такою інфою з українською владою.
Тобто, всіх нас — і можновладців, і пересічних — при бажанні слухають і пишуть давно і постійно. Це не сенсація, а ознака того, що ти щось собою уявляєш, бо комусь цікавий.
Але з урахуванням війни всі приміщення, де відбуваються якісь наради чи просто розмови нашого воєнно-політичного керівництва, необхідно кожної доби перевіряти на появу «жучків». А вони з’являтися неодмінно будуть. Сподіваюся, це так і робиться, тільки не потрапляє у ЗМІ.
Олександр Кочетков – аналітик, політтехнолог, іміджмейкер. У минулому інженер-конструктор КБ "Південне" і заступник керівника пресслужби президента України.