Як Україні скористатися цікавістю Лукашенка

Лукашенко болісно переживає перенесення переговорів України та РФ з Мінська в Стамбул / Reuters

Українська дипломатія не повинна залишати дипломатичні судоми Мінська без уваги. І якщо Мінськ хоче якусь роль - потрібно запропонувати її.

"Унылая лошадь" Лавров з барського плеча підкинув Білорусі роль гаранта безпеки України. Мовляв, ну а як же - і Білорусь має там бути.

Не варто відмахуватися від цього факту, як від ще одного прояву ідіотизму наших сусідів.

Білорусь дуже болісно переживає за перенесення переговорів з українсько-російського врегулювання з Мінська в Стамбул. Чи усвідомлено, чи ні, але українська влада в 2014 році дала білоруському диктатору капітальний шанс прорвати міжнародну ізоляцію і поновити міжнародну суб'єктність.

Про це, до речі, не варто забувати, коли ми дорікаємо білорусам, що вони нібито занадто мало роблять, щоб зупинити Лукашенка і примусити Білорусь вийти з війни проти нашої країни - влада Лукашенка зміцнювалася і не раз отримувала черговий шанс вижити, в тому числі - і через наші, українські, помилки і дії.

Отже, реакція офіційного Мінська видає його значну зацікавленість у збереженні якоїсь участі у врегулюванні. Іронічно, що офіційно кінець цим мінським зусиллям поклала Росія, яка спершу рішенням про визнання ОРДЛО, а далі 24 лютого військовим вторгненням підвела жирну криваву лінію під Мінським процесом.

Мінський процес, між тим, поза процесом інтеграції з Росією був єдиною міжнародною ініціативою Білорусі.

Тепер же Лавров робить нічого не вартий крок - обіцяє Білорусі те, що вона хоче чути і що він ніяк не може забезпечити - роль у гарантуванні безпеки України і через цю роль якийсь химерний спосіб повернення на міжнародну арену.

Мені здається, українська дипломатія не повинна залишати ці дипломатичні судоми Мінська без уваги. І якщо Мінськ хоче якусь роль - потрібно запропонувати її.

Раз ми так і не розірвали дипломатичні відносини, наші дипломати могли би на двосторонній основі провести консультації з Білоруссю, на яких висунути повний перелік претензій до неї з огляду на збройну агресію.

Перелік наших претензій може бути дуже конкретний і довгий. Ми можемо висунути вимогу видати нам громадян України, яких вивезли на територію Білорусі (то й же персонал Чорнобильської АЕС). Ми можемо дати приблизні розрахунки, які збитки завдані економіці України ракетними та бомбовими ударами з території Білорусі, виставити вимогу компенсації за кожного солдата і одиницю військової техніки, що потрапила в Україну з території цієї країни.

Висунувши ці претензії ми можемо запропонувати переговори щодо компенсації збитків, завданих Україні. Благо, що публічне визнання Лукашенка в умисності і спланованості цих ворожих дій не лише добре розрекламоване, але і стало мемом.

Такі консультації можна паралельно провести з Тихановською, надіславши білоруському суспільству сигнал, що йому доведеться розраховуватися за політику Лукашенка, а тому діалог з Україною обійдеться значно дешевше.

Можна запропонувати Білорусі і кілька ідей в безпековій сфері. Наприклад передислокацію чи закриття усіх військовий частин, включно з аеродромами, які використовувались для нанесення ударів по Україні. Це і буде роль Білорусі в гарантуванні безпеки України.

При чому такі консультації з Білоруссю лише на перший погляд є дипломатичним троллінгом. Навіть якщо перші контакти на ці теми відбудуться на підвищених тонах, головне, що претензії будуть озвучені, а білоруський МЗС отримає механізм консультацій з українськими колегами напряму, без участі Росії.

Це дасть свої позитивні результати пізніше, адже рано чи пізно Білорусь почне шукати можливість вислизнути з обіймів стрімко тонучої російської економіки.

Новини заразКонтакти