Ердоган зацікавлений у початку великого переговорного процесу. Принаймні, почати процес розмови, тобто щоб обидві сторони приїхали до нього і сіли за стіл переговорів, а Туреччина забезпечила б медіацію. Це — його завдання максимум, аби він міг стати відправною точкою цих процесів, відповідно, отримуючи профіт від участі обох сторін.
Як на мене, навколо цього плану, який називають планом Ердогана, і крутилася основна розмова. Тобто всі інші розмови, пов'язані з зерновою угодою, енергетичними питаннями так чи інакше стосувалися України. І Туреччина лобіювала власне бачення, що саме вони мають бути посередниками, що саме підходи Ердогана до покрокового кейсового розгляду можуть бути основою перегорного процесу, що сторони можуть не починати з великої угоди, а рухатися до неї шляхом досягнення проміжних спільних рішень (гуманітарного, енергетичного, зернового кейсів). Приблизно так виглядає план Ердогана, принаймні в переказі інсайдерських джерела у турецьких медіа.
Що ще було в ексклюзивних пропозиціях для Путіна — важко сказати, але думаю, що вони містять саме ці комплекси питань. Ердоган для Путіна намагається виступити таким лобістом перед колективним Заходом. Бо будучи включеною в НАТО та відіграючи певну роль у забезпеченні безпеки в Чорному морі і в регіоні Близького Сходу та Передньої Азії, Туреччина може намагатися виступати і посередником не лише між Україною та Росією, але і між колективним Заходом також. Саме це зараз і намагається розіграти Ердоган. Наскільки це йому вдасться — покаже час, тому що всі прекрасно розуміють, що Туреччина торгує на всьому.
Віталій Кулик (22 вересня 1976, Київ) - український політичний експерт, колишній головний консультант Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО. З 1998 року і по сьогодні - директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
Віталій Кулик, спеціально для Главреда