Ракети з нової програми, про яку розповідає президент Зеленський, ймовірно, будуть нести мільйон дронів. Мільйон дронів, у свою чергу, буде зроблений за допомогою гігавата потужностей, який ми будемо топити за рахунок мільярда дерев.
У мене складається враження, що президента, мʼяко кажучи, неякісно інформують.
Для розуміння, ще до повномасштабної війни у нас було чотири великих ракетних проєкти. Перший – “Нептун”, який мав варіант наземного та протикорабельного використання. Другий – ОТРК “Грім”, дуже схожий на “Іскандер”, але за характеристиками навіть кращий. Ще був ЗРК “Кільчень”, які за характеристиками не гірший за Patriot. І ще до ракетної програми можна віднести РСЗО “Вільха”, який певним чином можна було б допрацювати, щоб вони використовувались у протиповітряній системі. Те саме стосується і протитанкових ракет “Стугна”, які можна використовувати проти бронетехніки та повільних повітряних цілей.
Після початку повномасштабного вторгнення була спроба якось прискорити процес щодо “Нептуна” та “Грому” з боку керівництва України, хоча треба розуміти, що площі КБ “Луч”, на яких збиралися ракети “Нептун”, зазнали ракетного удару у першу добу після російського вторгнення. Однак певну частину обладнання та недороблені ракети тоді встигли перевезти на запасний майданчик під Києвом, але за два тижні і йому дісталося. Тоді частину ракет перевезли в бік фронту та змогли вразити ними крейсер “Москва”. Але це було зроблено не за команди “зверху”, а керівництво КБ “Луч” вирішували це на власний розсуд.
Відтоді “Нептуни” потихеньку збирають, але під щільною увагою і агентурною роботою ворожих спецслужб дуже важко працювати. З “Громом” проривів за цей час не ставалося, “Вільху” випускали лише у варіанті для систем ЗРК, але не тими темпами, яких наразі потребує фронт.
Певні рухи у цьому напрямку є, але якщо нам президент і головнокомандувач пообіцяли, що скоро ми не будемо ні від чого залежати, то це просто фантастично.
Однак після нещодавньої заяви головнокомандувача Сирського про нестачу зенітних ракет малої дальності я буду вкрай здивований, якщо покриття дефіциту відбудеться не за рахунок постачання додаткових ракет з боку наших партнерів. А це цілком можливо, тому що вони розгортають 500-тисячне угруповання НАТО у Європі. А це означає, що в них є все, не тільки ракети, техніка та літаки, але й навіть біотуалети. Тобто у них є складські запаси. Якщо ж партнери таки вирішать, що воювати вони не хочуть, а захочуть підтримати Україну, тоді і ракети зʼявляться на фронті. А якщо це станеться саме за рахунок власних спроможностей, то я буду здивований, але щасливий.
Звісно, заборони на удари вглиб Росії власними ракетами у нас немає, однак тут у нас виникають проблеми з оперативним визначенням координат цілей, які рухаються. Якщо мова йде про стаціонарні комплекси (наприклад, про електростанції чи сховище паливно-мастильних матеріалів), то тут ми можемо сами визначити координати, задати їх у ракету і завдати удар. А от якщо ціль рухома (наприклад, командний пункт), то оперативні дані щодо координат надходять від західних партнерів. І вони не будуть їх надавати хоч для власних ракети, хоч для ракет українського виробництва.
Я сподіваюся, що на надання дозволу Україні бити вглиб РФ вплинуть дві події. Перша – зняття Байдена з передвиборчої гонки у Сполучених Штатах, адже він скинув з себе тягар відповідальності і є сподівання, що тепер йому буде це легше зробити, ніж раніше.
Друга – поява хоча б шести F-16 в Україні підштовхне Захід до цього рішення. Бо ракета “повітря-повітря” запускається не за координатами, а по цілі. Тобто вона не бачить кордонів і буде автоматично перелітати кордон. І щоб не виглядати невігласами, краще, щоб Білий дім таки зняв цю заборону.
Олександр Кочетков, політичний аналітик, експерт з питань ракетно-ядерного озброєння, спеціально для Главреду
Олександр Кочетков – аналітик, політтехнолог, іміджмейкер. У минулому інженер-конструктор КБ "Південне" і заступник керівника пресслужби президента України.