Поки в Україні триває дискусія навколо тиску на НАБУ та відставки Сирського, все гучніше звучить питання: чи перетворюється стихійний «картонковий Майдан» на керований політичний проєкт. Політолог Вадим Денисенко аналізує, чи має цей протест соціологічне підґрунтя, чому Михайло Федоров може стати його новим обличчям і чому наступне загострення - лише питання часу. Публікуємо його погляди мовою оригіналу.
Майдан картонок може розходитися, щоб зібратися знову. Приводів, щоб зібратися, може бути більш ніж достатньо. Головне відкрите питання - чи став Федоров новим лідером цього Майдану.
Почати потрібно з того, що ми нічого не знаємо про цей Майдан. Після першого виступу на підтримку НАБУ не було проведено жодних якісних соціологічних досліджень. Хто ці люди, чи є у них політична програма, яка їхня картина майбутнього. Зрештою, чи хочуть вони зараз бачити себе в політиці. Це базові питання, відповіді на які коштують пару десятків тисяч доларів, але жодна політична сила не потратила цих грошей. Чому? Я цього не розумію. Тому все, що далі буду писати, - це мої особисті припущення.
Нинішній Майдан, як і пронабушний Майдан, - це політичне входження нового покоління в політику. На жаль, за 30 років незалежності ми не навчилися вести діалог поза вулицею. І нинішні протести - це копіювання тих патернів, які є в суспільстві. А лайка в слоганах і кричалках, яка дратує багатьох, - це новояз нового покоління, яке у своєму радикалізмі йде далі за попередників. Кожне масове явище виробляє свій новояз. Це не погано і не добре. Це об'єктивна реальність будь-якої революційної ситуації.
Поки можна стверджувати, що майдани картонок - це відносно невелике в електоральному плані явище з дуже розмитими політичними уявленнями майбутнього. Я вже писав: поки це створення всього лише сучасного аналогу Самопомочі 3.0, у якої з'явився лідер. У них ще немає магістральної ідеї чи, тим більше, ідеології, але лекала Самопомочі чи Голоса показують, що склепати цю саму ідею не так вже й складно.
Правда, тут варто зазначити, що в політичній частині своїх останніх виступів Михайло Федоров дає певну ідеологічну рамку: «необхідне чітке бачення завершення війни за нашу незалежність». Це може стати певним прообразом майбутньої наративної рамки. Адже можна хоч щодня говорити, що немає рамки завершення війни. І це матиме відгук у дуже багатьох.
Але повернімося до невеликого електорального охоплення. Реальні цифри ми побачимо десь за пару тижнів, але зараз ми можемо чітко говорити те, що я повторюю вже більше року: всеукраїнську повістку дня можуть нав'язувати лише дві структури - президент (але виключно через призму зовнішньополітичної діяльності) та антикорупціонери через монополію на право визначення корупції та корупціонерів. Цей картонковий Майдан - величезна перемога антикорупціонерів.
Безумовно, цей майдан не був спланований і був виключно спонтанним. Але він дав величезну перевагу антикорупціонерам, які, з великою долею імовірності, отримали потенційного лідера, можливо, намацавши основу для наративної рамки за межами теми корупції (розширили ідеологічну базу) і, що особливо важливо, отримали контроль над вулицею, яку панічно боїться влада. Між іншим, як мені здається, просто не розуміючи природи цього явища.
Я свідомо не торкаюся теми заміни Сирського на Драпатого - це мають коментувати воєнні експерти. Але хотів би звернути увагу лише на один аспект: і влада, і люди з (умовної) обойми Федорова, і він сам у словах про Сирського свідомо говорили про нього як про людину, яка звільнила Київ та Харків. І при цьому свідомо не згадували Залужного, Наєва й ряд інших людей, без яких ці операції були неможливими. Роль Сирського, безумовно, була дуже важлива. Але це той випадок, коли в перемоги є кілька батьків.
І останнє. З великою долею імовірності можна прогнозувати, що наступний картковий майдан збереться за кілька місяців (тижнів теж не можемо виключати). Прискоривши звільнення Сирського, Зеленський лише тимчасово випустить пар. Електоральна логіка, в якій живе Україна, обов'язково призведе до повторення двічі вдалого Майдану.
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, керівник аналітичного центру Ділова Столиця, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація «Українська мова і література», в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.