Туреччина подала заявку на вступ до БРІКС – союзу, до складу якого входять дев’ять держав: Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка, ОАЕ, Іран Єгипет та Ефіопія.
Намір Туреччини приєднатися до цього союзу обумовлений кількома факторами. По-перше, у Туреччини складні відносини з Євросоюзом – фактично зараз заблокована її інтеграція до ЄС. По-друге, в Анкари накопичилося багато запитань до колективного Заходу. По-третє, Туреччина фрондує по відношенню до ЄС, НАТО та Заходу в цілому і проводить політику, яка не узгоджується з її стратегічними партнерами по багатьох питаннях.
Туреччина може скористатися дисбалансом світового порядку, послабленням Заходу та війнами для посилення власної позиції не тільки в регіоні, але й у глобальному масштабі. На сьогодні вона вже є газовим, зерновим та нафтовим хабом у регіоні. Туреччина впливає на геополітику Південного Кавказу, є вагомим гравцем на Близькому Сході, просуває свої інтереси у Північній Африці. Крім того, вона є впливовим гравцем у Європейському Союзі. Через неї проходять основні транспортні коридори, і вона все більше й більше їх на собі зав’язує.
БРІКС на даний момент, після його розширення за рахунок Єгипту, Ірану, ОАЕ та Ефіопії, є клубом незадоволених своїм статусом країн, які накопичили жирок, але не задоволені своєю позицією і впливом на ухвалення глобальних рішень. Туреччина відчуває себе саме такою країною, їй близька позиція певних країн БРІКС, от вона й приєднується до цього союзу.
До того ж приєднання до БРІКС буде означати стратегічне посилення Туреччини і здатність певною мірою забезпечити її амбіції у вигляді ресурсу та політичного потенціалу.
Це не означає, що Туреччина стане клієнтом Росії та Китаю (швидше, Росія є клієнтом Туреччини). Але те, що вибудовуються ситуативні партнерські відносини, це факт. У БРІКС не може бути єдиного ринку, не може бути утворення якогось інтеграційного об’єднання, не може бути якогось політичного альянсу. Але БРІКС є об’єднанням незадоволених світопорядком, об’єднанням країн, які кидають виклик гегемонії США, які виступають за справжню багатополярність світу, бачать своє місце і готові це місце захищати.
Тому цілком логічно, що рано чи пізно Туреччина мала приєднатися до БРІКС. Але те, що вона пішла до цього союзу у цій черзі, після Ефіопії з Іраном, не грає їй на користь. При цьому Туреччина не виходить із НАТО, але буде в БРІКС, тож завжди матиме окрему позицію. Для Анкари це, безумовно, політичне посилення.
А значення самого БРІКС я б не перебільшував, тому що після цього розширення там навіть єдиного порядку добитися буде неможливо.
Політика й позиція Туреччини щодо України (Туреччина досі підтримувала членство України в НАТО, а також суверенітет та територіальну цілість Україні, – ред.) не зміниться. Інші країни БРІКС також виступають за територіальну цілісність України, не заперечують її, і навряд чи вони будуть змінювати свій політичний курс.
БРІКС – це союз багатьох інтересів, різноманітних за своєю суттю. Там між деякими країнами конкурентні відносини, а також специфічні особливості економік, які не виключають панування один над одним і боротьбу за регіональне лідерство. Тому не можна говорити, що зараз БРІКС вибудує певну геополітичну лінію.
Наприклад, БРІКС не підтримує Росію в її амбітності і не буде фіксувати російські «хотєлкі» за кордоном. Єдине – БРІКС може закликати до переговорів у прийнятному для Росії варіанті. Але це не означає перегин на бік Росії у війні.
Крім того, це не означає, що країни БРІКС не будуть виконувати санкції проти Росії. Вони підтримують санкційний режим щодо Росії, як підтримують його і щодо Ірану.
Отже, не варто говорити про те, що вступ Туреччини до БРІКС становитиме для України великої загрози, але він ускладнить нам життя. Адже БРІКС на даний момент фрондуючий до Заходу, а Захід – наш стратегічний партнер і союзник. У нас немає іншого союзника, крім Заходу. Тому ми вимушені враховувати всі ці позиції, вибудовуючи свої стосунки з країнами БРІКС. Якщо вони опонуватимуть Заходу, ми маємо реагувати належним чином, хоча це може нам не подобатися, впливати на наші позиції та інтереси.
Втім, навряд чи після приєднання Туреччини до БРІКС у відносинах України та Туреччині відбудуться суттєві зміни.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреда
Віталій Кулик (22 вересня 1976, Київ) – український політичний експерт, колишній головний консультант Національного Інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО. З 1998 року – директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.