Чим більше я думаю про цю жахливу війну, тим більше переконуюсь, що цей справді екзистенційний виклик для нас – насамперед не про покарання чи знищення росії. Він – про потребу стати тим, ким ми покликані бути, але ким наразі не є. Мовою Руського літопису, "за гріхи наші напустив бог на нас поганих". Це аж ніяк не виправдовує путіна та його орду та їхні жахливі злочини. Але таке переосмислення війни, усвідомлення її як виклику та стимулу до радикальних перетворень всередині України, зміни власне матриці українського життя, розрив з тиранічним ДНК імперії та СРСР не по формі, а по суті, дає нам ключ до перемоги.
Коли ти за всіма параметрами менший за твого ворога, виграш можливий тільки в асиметричній війні. Велику тиранію може перемогти тільки менша республіка. Менша тиранія завжди програє більшій тиранії, навіть якщо менша тиранія на голову перевершує більшу технологічно. Доведено двобоєм Третього Райху та СРСР.
Тому попри безумовну важливість технологій, ключ до нашого виживання та безпеки – в трансформації України у справжню Res Publica – спільну справу вільних та відповідальних громадян, які обʼєднуються в державу, аби захистити свою власність та свої права. Як від зовнішнього ворога, так і від внутрішніх узурпаторів. Громадяни мають шанс перемогти більшу та потужнішу тиранію. Піддані та раби – ні.
Республіка наче з цеглинок складається з громадян. Причому саме громадян, готових служити спільній справі, а не автономних егоїстичних індивідуумів, якими рухає "невидима рука ринку". Тому справжня Res Publica неможлива без культивування громадянських свобод (civic virtues) – етосу служіння та солідарності.
Саме громадянські чесноти – це той вогонь, який перетворює шматки глини та тривку цеглу, з якої і зводиться республіка. І якщо ринок вчить нас "мистецтву брати", то громадянські чесноти – це про "мистецтво давати".
Будь-яка мрія лібертаріанців про "маленьку державу" (small government) можлива лише у суспільстві, де значну частину відповідальності держави перебирають на себе структури громадянського суспільства та саморегулівні організації. Культ лібертаріанства без достатньої кількості активних та відповідальних громадян, без сильних інституцій громадянського суспільства – шлях до феодалізму (коли центральна влада заслабка) чи тиранії (коли вона стає надто сильною).
Республіка – це насамперед опір будь-якому свавіллю, яке є сутністю будь-якої тиранії. Чужої чи своєї. Причому постійне пильнування та постійний опір. Бо саме тиранія, а не республіка є природним станом для людини. Нам природно жертвувати свободою та гідністю задля безпеки та забезпечення базових потреб. Шукати собі патрона, а не партнера. Делегувати відповідальність (яка невідокремна від свободи) комусь, а не брати її на себе.
В українському ДНК безумовно є ген республіканізму. Можливо саме він (а не мова та інші атрибути етнокультурної окремішності) є нашою найглибшою відмінністю від росіян. Але, як і у всіх інших людей, в нас є також "ген байдужості" та "ген егоїзму", які вбивають республіку.
Аби встояти та перемогти, Україні та українцям треба плекати в собі дух республіканізму. Дух небайдужості та солідарності. Вміння обʼєднуватися та жертвувати власним комфортом задля досягнення спільних цілей. Культивування "свободи задля", а не "свободи від". Неприйняття не тільки зовнішньої агресії, а й внутрішнього свавілля.
Бо є велика спокуса зректися наших "одвічних вольностей та свободам" аби вижити у цій страшній війні. Залишитись схожими на ворога посутнісно, зовнішньо відцуравшись від усього, що нас повʼязувало у минулому. Увірувати в дрони як у панацею, забувши, що вони – лише зброя, а війни виграє не зброя, а ефективніше організовані спільноти людей.
Тому якщо ви запитаєте мене, коли закінчиться ця війна, я відповім несподівано. Коли Україна зробить свій екзистенційний вибір: бути республікою чи ні. Якщо оберемо бути, – вистоїмо. Якщо ні – вчергове будемо поглинути ордою. Бо виграти у орди може тільки більша орда чи вільна країна відповідальних громадян.
Геннадій Друзенко - український правник, громадський активіст. Голова правління Центру конституційного моделювання. Ветеран російсько-української війни, співзасновник та керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова (ПДМШ).