З воєнної точки зору, протягом року є лише кілька періодів, коли можна рухатися, а є періоди, коли обов'язково потрібно бути в обороні, оскільки рухатися просто неможливо. Припустимо, зимовий наступ, який планувався, міг би відбутися в одному випадку – якби почалися морози, і підморозило б ґрунт. Тому що рухатися по сльоті неможливо. Подивіться, що відбувається на полях зараз, коли йде дощ. Кажуть, що танки бруду не бояться, але ні, бояться, причому дуже. Взимку наступ міг би бути на іншому фронті, не на донецькому. Але погода не дозволила його здійснити – не було й тижня, щоб стояв мороз, і гарненько проморозило ґрунт. Тому все посунулося до наступного періоду.
Ранньою весною ніхто не рушає в наступ, як і восени. В цей час йдуть у глуху оборону. Дощова весняна погода закінчується приблизно після Великодня, тоді ж і розпускається зелень. Після свята потрібно ще пару тижнів, щоб усе просохло.
Якщо судити по нинішній погоді, знадобиться тижнів зо два, не менше, щоб усе просохло, і можна було рухатися. Це вже буде кінець квітня. На той час земля просохне, все покриється "зеленкою" і прикриє листям частини, що йтимуть у наступ. Тільки тоді можна буде рухатися.
Період сухої погоди у нас триває місяців п'ять – приблизно з травня й до жовтня. В цей час можна проводити наступальні дії, інакше вони знову затягнуться на зиму, яка знову буде без морозів, і тоді все перенесеться на 2024 рік.
Тому якщо ми не почнемо наступ у травні, ми втратимо місяці, коли можна просуватися.
Тож контрнаступ почнеться одразу, тільки-но встановиться суха погода, і у нас буде достатня кількість сил та засобів. Причому ми почнемо рух, навіть якщо сил і засобів не буде вистачати для масштабної операції – будемо робити немасштабну. Але ми будемо діяти, щоб не втрачати суху сприятливу погоду. Отже, від погоди ми дуже залежимо.
(...)
Так, як було в Харківській області, вже точно ніде не буде. Противник настільки збільшив щільність своїх військ, щоб ніде не залишився оперативний простір, його просто немає на лінії фронту. Оперативний простір – це місця, де немає військ противника. Всю територію до азовського узбережжя росіяни наситили військами. Ці війська не можуть наступати, але виконувати оборонні функції точно зможуть. Тому такого прориву, як під Харковом, точно не буде.
Українській армії доведеться вигризати лінію фронту і прогризати її до азовського узбережжя.
Виходячи з розташування фронту, найбільш програшні позиції у росіян на херсонському та запорізькому напрямках. Причому на херсонському справи йдуть найгірше: чим далі від материкової Російської імперії, тим гірше для російських військ. Найдальші точки на окупованій території – це Олешки, Кінбурнська коса і Нова Каховка. Доставити туди боєприпаси росіянам дуже важко, адже потрібно подолати сотні кілометрів, щоб туди потрапити.
Щоправда, на херсонському напрямку противник прикривається Дніпром, водною перешкодою. Однак якщо буде поставлене відповідне завдання перед нашими військами, Дніпро буде форсуватися. Тому росіяни навіть почали мінувати лівий берег Дніпра – бояться нашого форсування.
Також програшним у росіян є запорізький фронт. Плече доставки вже трохи менше на кілька сотень кілометрів, але все одно велике – до 500 кілометрів від основних баз у Ростові до Оріхового, далеко везти амуніцію. При цьому глибина фронту там маленька, недостатня для повного розгортання фронтальних операцій і утримування оборони. Плюс противник там притиснутий до Азовського моря, що для нього є великою проблемою.
Крім того, в досить неприємному становищі росіяни знаходяться на луганському напрямку. Фронт від Куп'янська до Кремінної досить хисткий, ненадійний, як марлеві труси – в будь-який момент порватися може. Там рівна, як стіл, поверхня, зачепитися ніде. Поруч вода, яка не зійде, оскільки там заплава кількох річок: Оскола, Жеребця, Червоної та Айдару. Ці річки впадають у Сіверський Донець, і все це на лівому березі. Це плаский пологий берег, велика стояча вода. Копнеш на півметра – починається вода. Тому там неможливо окопатися, втриматися теж. Тому фронт у росіян досить хисткий.
Найкраще положення у противника на донецькому фронті, оскільки він знаходиться на донецькій височині, а це 300-350 метрів над прилеглими поверхнями. До того ж це ще й донецька агломерація: Донецьк, Макіївка, Ясинувата, Харцизьк, Зугрес, Шахтарськ – там всюди можна досить непогано зміцнитися. Що вони і зробили.
Роман Світан, спеціально для Главреда