Останніми днями велика частина нашої фб-спільноти перекладає з пустого в порожнє свій екзистенційний страх, що на Алясці буде підписано договір між Трампом і Путіним, який не міститиме ніяких гарантій для України.
Хочу відразу сказати: ні на Алясці, ні будь-де інде, ні 15.08, ні через рік чи два не буде підписано договору, який міститиме якісь гарантії. Тому що гарантії - це екзистенційна необхідність захищати когось заради вирішення власних проблем.
Як на мене, куди продуктивніше для власної ж безпеки (в тому числі і поточної психологічної) зосередитися не на тому, як все буде погано, а на тому, які наші червоні лінії.
Дозволю собі висказати свою версію цих червоних ліній. Для мене є три речі, які є абсолютним залізобетонним муром через який не можна переступити:
1. Визнання окупованих територій російськими де-юре;
2. Заборона постачання і виробництва зброї Україною
3. Вимога закону про російську мову, як другу державну
Є ще один пункт, на якому варто наполягати: це не допущення вимоги про нейтральність України. Ми не вступимо в НАТО в зрозумілій часовій перспективі, але нейтральність поховає навіть теоретичні плани про створення воєнного альянсу в трикутнику Лондон-Варщава-Київ.
Як на мене, такий підхід явно конструктивніший ніж зараз розповідати про зради, який поки навіть не існує.
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, бізнесмен, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація «Українська мова і література», в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.