Лукашенку ще страшніше, ніж Путіну. Бо якщо Путін боїться внутрішніх змов і Заходу, то Лукашенко боїться не лише внутрішніх білорусів і Заходу, а ще й і самого Путіна. Той давно хотів остаточно підімʼяти під себе білоруські землі, аби керувати кордоном з НАТО та прямим виходом на Київ без жодних посередників.
Тому зараз Лукашенко зі шкіри лізе аби довести болотному фюреру, що він йому ще потрібний, бо може виконувати незамінні доручення, – наприклад, пригріти Пригожина, але так, щоби кожен його крок був відомий у кремлі, або –лякати Захід «отриманою» ядерною зброєю, але так, щоби ключі управління лишалися в москві.
Не треба шукати у вчинках Лукашенко стратегічних розрахунків чи величних мотивів. Це просто страх. Страх бути помноженим на нуль. У «бацьки» давно немає щирих союзників, - ні на Заході, ні на Сході. Лишилася лише параноя бути зрадженим «своїми».
Такий страх - неминуча доля всіх диктаторів – від Нерона до Сталіна - у діях яких часто шукають особливих мотивів, а мотив часто був примітивно простий - просто вижити. Вижити у пеклі на землі, який вони самі собі збудували.
Таран Сергій Вікторович (12 грудня 1969, Київ) — український політолог, син політика Віктора Тарана (Терена) та брат політолога Віктора Тарана, член політичної партії «Європейська Солідарність». Депутат Київської міської ради.
Закінчив з червоним дипломом Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом «журналістика» (1993 р.), а також з відзнакою — магістратуру Амстердамського університету за фахом «суспільні науки» (1998 р.).
З 1993 по 1996 рр. працював в українських виданнях «Молодь України», «Розбудова державі», аналітичному тижневику УНІАН.
Співзасновник Інституту масової інформації (1995 р.), — експертної організації, яка опікується захистом свободи слова в Україні, пише Вікіпедія.