Головне питання після переговорів у Стамбулі - наскільки заявлене на них буде виконано. Там є декілька важливих нюансів, які, зокрема, озвучували представники української делегації.
Ключове питання - нейтрального статусу і гарантій безпеки - має бути затверджене на референдумі і закріплене змінами в Конституції України. Українська делегація наполягала на тому, що проведення референдуму створення відповідних умов, які можуть бути здійснені після деескалації, припинення бойових дій і виведення іноземних військ з території України.
Навряд чи Росія погодиться просто так звільнити окуповані території (навіть ті, що були окуповані після 24 лютого), тому поки що перспективи реалізації цих домовленостей достатньо туманні.
Бо, відверто кажучи, реалізація домовленостей у такому вигляді перемогою Росії вважатися не може. Хоч там і виносяться за дужки питання ОРДЛО та Криму і Україна зобов’язується не вступати до НАТО, при цьому відкривається шлях України до Європейського Союзу, через що усі амбіції Путіна відродити СРСР, очевидно, вичерпуються (хоча теоретично російська влада ще може спробувати подати домовленість як свою перемогу).
Та оскільки бойові дії не припинені, війна триває, і ще нічого не підписано, домовленості між Україною та РФ не можна вважати доконаним фактом.
Читайте такожНаживка для Путіна: чим закінчилися переговори в СтамбуліЗ іншого боку, вони дають нам певне розуміння того, куди саме прямує переговорний процес. Наприклад, багато хто в Україні розглядає нейтралітет як альтернативу вступу до НАТО. Але проблема в тому, що враховуючи ті обставини, які склалися і продемонстровану Росією готовність до відкритої війни, абсолютно логічно, що до НАТО нас в якійсь осяжній перспективі не візьмуть. Тобто Україна все одно б залишилась позаблоковими, але сенс переговорів у тому, щоб наповнити цю позаблоковість додатковими гарантіями безпеки.
Але усі ці домовленості можуть розглядатися у якості перехідних на шляху до якоїсь радикальної перебудови чи навіть розпаду Росії. За великим рахунком, це - тимчасовий формат існування України до моменту падіння путінського режиму. Бо є сумніви, що після трансформації російського режиму гарантії, статуси потребуватимуть якоїсь зміни.
У гіршому випадку це - форма передишки для обох сторін на фронті для того, щоб через деякий час з новою силою продовжити бойові дії у спробі здобути вирішальну перемогу.
Якщо мирну угоду таки підпишуть, у путінській Росії це запустить маховик репресій у пошуках винуватців. Крім того, почнуть придушувати альтернативні думки і будуть сподіватися на підставі цього відбудувати армію і спробувати взяти реванш.
Скільки на це піде часу точно сказати складно, однак це може спровокувати достатньо неприємні для путінського режиму процеси. І замість посилення тоталітарного режиму це може, навпаки, призвести до його розпаду. Тоді Україна матиме змогу повернути усі свої території і самостійно диктувати умови подальшого співіснування з тією територією, де раніше була РФ.
Абсолютно очевидно, що Україна після цієї війни, навіть якщо її результати не будуть чітко визначеними, стане більш мілітарною державою із набагато більшою увагою до армії, ВПК, який в Україні почнуть активно відроджувати. За таких умов Україна може перетворитися на країни на кшталт Південної Кореї і тоді подальші спроби Росії взяти реванш можуть навіть і не розпочатися. Бо одне діло планувати війну, виходячи з того, що армії як такої немає і вона може розбігтися і зовсім інше - нападати на підготовлену країну. Зараз у Росії таких ілюзій вже не буде і навіть якщо вони плануватимуть нову війну, то до реального її початку може і не дійти.
Найголовніше, що засвідчили ці перемовини - вперше у своїй історії визнання Росією факту існування України.
Так, вони це роблять у своїй імперській манері, яка нікуди не поділася, але багато нюансів вказують на те, що вони все-таки визнали існування України як держави і з часом будуть змушені з цим фактом змиритися - так само, як свого часу вони визнали існування Фінляндії і з цього моменту спроб її повернути після фінської війни вже не здійснювали.
Загалом підписання договору зупинить гарячу стадію війну, але не факт, що всерйоз і надовго. Бо тоді одразу постане питання ратифікації, виведення військ і Україна може зіткнутися з ситуацією Мінських домовленостей. Тобто коли, наприклад, Україна не поспішає їх ратифікувати, а Росія не поспішає відводити війська. І це може створити ситуації чергового затягування, що означатиме те, що через деякий час активна фаза війни знову почнеться.
Як скоро це станеться - залежатиме від рішення, яке ухвалять у Росії. Тобто чи буде це боротьба до переможного кінця, і тоді це може тривати довго і жорстоко, або ж вони візьмуть паузу зараз і будуть намагатися реваншувати потім. Але про більш-менш стабільний мир не можна буде говорити, якщо відповзання Росії не буде, принаймні, до ліній контролю станом на 23 лютого.
Петро Олещук, політолог, керівник КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціально для Главреда