Чи може найближчим часом статися так, що нас під тим чи іншим приводом можуть змусити сісти за стіл переговорів з Росією?
Перше і найголовніше - окрім українського народу і його частини, ЗСУ, від яких залежить спротив і рішення щодо перемовин, є Сполучені Штати Америки, які нас підтримують — саме вони дали майже 18 мільярдів на озброєння. Це і гуманітарна економічна допомога, і дисциплінування європейців. Той же Рамштайн — це формат, в рамках якого американці координують діяльність інших держав, а іноді стимулюють деяких не дуже завзятих їхніх представників, щоб вони більше допомагали Україні. Для нас надзвичайно позитивними були проміжні вибори у США, де крило прибічників Трампа, здебільшого, спіткала поразка.
Сенат США залишатиметься контрольованим демократами, Палату представників республіканці, скоріше за все, візьмуть, але і там буде незначна перевага. А це означає, що, фактично, є можливість Адміністрації США покладатися на конструктивні сили у республіканських лавах в обох палатах для того, щоб ухвалювати закони й асигнування на допомогу Україні. Була інформація, що напередодні низка консервативних республіканців-трампістів звернулася до керівництва Конгресу США, аби той не ухвалював жодних великих пакетів допомоги Україні, допоки новий Конгрес не почне функціонувати (а це має статися не раніше 3 січня 2023 року). Але Байден і контрольований ним Сенат можуть проігнорувати це, тому з Конгресом у нас не буде проблем, щонайменше, до виборів 2024 року. До того ще два роки у влади залишатиметься Байден, який не збирається полишати Україну.
Він повторює, що "нічого про Україну без України", що Україну треба озброювати, аби вона досягла успіхів на полі битви, і це можна було б вважати вагомим аргументом у перемовинах. Що буде після 2024 року — це відкрите питання, але є позитивні тенденції стосовно того, що Трамп може не стати номінованим від республіканців кандидатом. Його складно передбачити — з одного боку, він пишався тим ( і це правда), що саме за його адміністрації Україні почали постачати оборонну зброю. Але це була не його заслуга, а міністра оборони Меттіса, радників з питань національної безпеки Макмастера і Болтона, держсекретаря Помпео - саме ці люди забезпечили правильні і чіткі доктринальні підходи до Росії, а також ними була створена програма допомоги Україні. Власне, його уряд зробив дуже багато, але, безумовно, що після 24 лютого демократична адміністрація Байдена зробила набагато більше. Зараз, оскільки Трамп популіст, він каже, що допомоги Україні надто багато, і краще витрачати ці гроші на американців та їхні проблеми. Є сенатори та конгресмени, які розділяють їхню думку, і, безумовно, для пересічних американців більш важливими є ціни на бензин чи продовольство. Але більшість американців воліють підтримувати Україну навіть за погіршення ситуації, насамперед, з цінами на енергоносії. Фактор нестабільності Трампа, його популістські заяви, безумовно, нас жахають, але обнадійливими є потенційно прохідні кандидати у лавах Республіканської партії. Бо хотілося б побачити інші обличчя, іншу ідеологію, точніше, традиційно консервативну. Тобто щоб були люди, схожі на Рональда Рейгана, які розрізняють добро та зло, а також знають, що США мають відігравати важливу роль у світі, а не полишати його, дозволяючи авторитарним режимам займати цю лакуну і агресивно поводитися.
Тому упродовж двох років я не бачу загроз із боку Сполучених Штатів. А це відіграє дисциплінуючу роль і для європейців. Британці підтримуватимуть нас будь-що — і Борис Джонсон, і Ліз Трас, і тепер Ріши Сунак дотримуються позиції, згідно якої Україні потрібно допомагати, оскільки Росія — не лише порушниця міжнародного права, але і становить загрозу британським інтересам, бо британці визначили Чорне море як сферу своєї зацікавленості. Те саме можна сказати і про країни Балтії та Польшу, які розуміють, що вони наступні, якщо (не дай боже) з Україною щось станеться. Навіть німці, попри критику, не готові до програшу України. На жаль, вони поки що не кажуть, що Україна має виграти, бо теж жахаються того, що може статися, якщо Росія почне колапсувати.
Олександр Хара, спеціально для Главреда.