Головний висновок з історії полягає в тому, що історія ніколи нікого нічого не навчила.
Скільки разів я радив прочитати мемуари Ллойда Джорджа і я впевнений що зараз можна на пальцях перерахувати тих хто це зробив.
А для чого я буду витрачати на це свій час? - подумаєте ви. Ну як мінімум для того, щоб розуміти, що наші граблі не унікальні! Що в нас допускать одні й ті ж помилки, які допускали політики 100 років тому.
Наприклад, в перші місяці війни Міністерство війни Великої Британії тоді ніяк не хотіло визнавати такого факту як Снарядний голод. От ми до війни розробили стандарти по споживанню снарядів - ними і користуйтесь.
Причому тоді кабінетних генералів не хвилювало, що ті стандарти безнадійно застаріли і вже не відповідали вимогам нової війни. Що шрапнельні боєприпаси безнадійні в траншейній війні. Що німці в той час активно використовували інноваційні рішення, які поєднували руйнівну силу важкої облогової арти і мобільність польової арти. Британці до цього розуміння прийшли на рік пізніше, бо генерали не хотіли визнавати нові реалії.
Також генерали не хотіли визнавати, що оснащення піхоти кулеметами треба збільшувати в рази.
Якщо мова йшлась про якусь інноваційну зброю, то там така сама фігня. Ми не вважаємо що нам ця зброя знадобиться. Парадокс, але це вони говорили про танки і траншейними міномети!
І навіть якщо їх реальність з часом переконувала, то вони елементарно не могли збільшити виробництво, бо не знали як.
І ось саме в цей момент в британців зʼявився економічний лідер, який зміг перебудувати економіку і збільшити виробництво зброї, в результаті чого вони змогли подолати цю кризу.
Взагалі, щоб в нас з вами не було тупих суперечок про те як має виглядати справжній чиновник, то я вас дуже прошу прочитати цю книгу.
Павло Вернівський - економіст, аналітик. Експерт Інституту ім. Олександра Поля. Спеціалізується на макроекономіці, історії економіки.