Я взагалі не прихильник крайнощів в оцінках, а по відношенню до саміту НАТО у Вільнюсі крайнощі в оцінках точно не є доречними.
Наявні підсумки саміту НАТО у Вільнюсі для України були достатньо прогнозованими. Хоча до останнього моменту у багатьох українців були певні надії на запрошення до НАТО, хай і з відкритою (відкладеною) датою, але вірогідність цього була не дуже високою. Позитивної для нас сенсації не відбулося. Поки йде війна з Росією країни НАТО не підуть на кроки, які суттєво збільшать ризики прямого військового зіткнення з Росією, відповідно можуть спровокувати загрозу ядерної війни.
Те, що ми отримали на саміті у Вільнюсі, в основному очікувалося – це і створення Ради НАТО – Україна, і підтвердження перспективи нашого членства в НАТО, і політична заява про гарантії безпеки для України. І це не Будапештський меморандум. Йдеться про продовження конкретних форм допомоги Україні, які здійснюються і зараз. Причому ці гарантії нам надали країни «Великої сімки» (G-7), що на мій погляд є більш вагомим, ніж такі ж обіцянки від НАТО. Тому що головні донори нашої безпеки зараз – саме країни G-7, включно з Європейським Союзом. Наступний крок – підписання договорів про гарантії безпеки для України з тими самими країнами «Великої сімки».
Разом з нашими партнерами Україні вдалося вибороти підтвердження про те, що нашій країні не потрібно буде виконувати План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Нагадаю, що ще два роки тому нам навіть ПДЧ не обіцяли. І це найкраща ілюстрація великих змін у стосунках між НАТО і Україною, які відбулися за півтори роки нинішньої великої війни між Росією і Україною.
Так, як правильно зазначають поінформовані експерти, є ризик, що деякі країни НАТО можуть спробувати замінити ПДЧ невизначеним і необмеженим переліком вимог до України, за допомогою якого можуть штучно гальмувати рух України до НАТО на його завершальному етапі. Але це скоріше потенційний ризик. І у зв’язку з цим завдання нашої дипломатії – максимально конкретизувати перелік тих реформ, які нам треба здійснити на шляху до НАТО.
Так чи інакше, і сама можливість нашого вступу до НАТО, і темпи цього процесу вирішальним чином будуть залежати від того, наскільки очевидною і вагомою буде наша перемога над ворогом. І саме на цьому треба зараз сконцентруватися Україні і нашим партнерам.
Саміт НАТО у Вільнюсі не став (і не міг стати) доленосним і переламним для нас у стосунках з НАТО, але його підсумки є для нас виконанням програми-мінімум, тому їх можна вважати достатньо задовільними і відносно позитивними на даний момент. Це новий політичний плацдарм, з якого ми можемо рухати далі євроатлантичну інтеграцію України.
А от для НАТО по відношенню до України цей саміт явно не став перемогою, навіть відносною. Але я не вважаю його і «провалом». Жартома перефразовуючи Талейрана, це гірше – це помилка. Вона полягає у виборі половинчастих і недостатньо ефективних рішень, та відсутності рішучих дій. Проте, це поки що тактична помилка. Вона не є фатальною, її ще можна виправити. Час і можливість для цього будуть.
Фесенко Володимир (8 листопада 1958, Лозова, Харківська область) - український політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента". Лауреат премії "Celebrity Awards 2020" в номінації "Політолог року", пише Вікіпедія.