Так насправді зараз виглядає війна. Бруд, кров, піт. Сліз наразі немає – будуть пізніше. Коли трохи видохнемо...
Це війна на виснаження. В ній за день розривається більше снарядів, аніж в Афганістані – під час присутності там американців – за місяць. Аби перемогти ми маємо бути не тільки хоробрими – ви маємо проявити чуда витривалості.
Бо Україні судилося стати полем бою, на якому триває війна за майбутній світоустрій. Ми змінюємо не тільки свою долю, не тільки долю Європи – ми змінюємо світ. Ми відкинули таку любу європейському серцю парадигму компромісу та домовляння – і ціною неймовірних жертв бʼємо орду. Ми розуміємо, що "зійтись десь посередині" у нас більше не вийде.
Україна завершує постмодерн і повертає світ від апофеозу інтерпритацій ("не все так однозначно") до справжності та морального імперативу. Чорне ми називаємо чорним, агресора – агресором і зло – злом. Для нас наразі все однозначно. Тому на перші ролі в Україні приречені вийти люди війни, які знають і вірять, що є речі, за які варто вбивати і вмирати. Які важливіші за саме життя.
По суті в Україні триває війна справжності проти симулякрів, правди проти пропаганди, ідеалів проти інтересів, етосу служіння проти етосу егоїзму. Не даремно на автівках та бронетехніці українських воїнів намальовані хрести. Хрести як символи справжності смерті і віри у перемогу життя.
І це звичайно виклик не тільки Московії, що потрапила у пастку власноруч вигаданих міфів, а й Заходу з його ринковим фундаменталізмом США та імпотентним пацифізмом Європи. Попри всю нашу зачарованість ЄС, Україна наразі екзестенційний виклик тій комфортній, ситій та заможній Європі, яка виросла на руїнах ІІ Світової війни.
Це не значить, що ми маємо відмовитись від своєї європейської мрії. Це значить, що ми покликані вдихнути в цю мрію нове життя, ставши одним із лідерів нової Європи націй: сильної, правої, консервативної, партіотичної. Європи Черчилля і де Голля, а не Європи Меркель і Макрона.
Так, на наших берцях наразі багато болота. Від нас тхне потом і кровʼю. Наші рани будуть загоюватись десятиліттями. І ми ще довго памʼятатимемо, хто радив нам скласти зброю у перші дні війни.
Європо, чекай на своїх українських "хрестоносців". Ми обовʼязково принесемо тобі свою пристрасть і свою справжність!