Формування осей між диктаторськими режимами стає дедалі помітнішим трендом на тлі глобальної ізоляції агресорів. Аналізований візит самопроголошеного президента Білорусі до КНДР порушує питання реальної ваги таких союзів та їхньої символічності в умовах війни в Україні. Відомий публіцист та політичний оглядач Віталій Портников розглядає цей виїзд не як акт дипломатії, а як ілюстрацію звуження зовнішньополітичного горизонту Мінська до рівня курйозних подарунків. Докладніше про мотиви та наслідки поїздки - у матеріалі автора.
Візит Олександра Лукашенка до Північної Кореї завершився дивним, але показовим епізодом: лідер КНДР Кім Чен Ин подарував білоруському диктатору щось середнє між нічним горщиком і урною для праху із зображенням самого Лукашенка у військовій формі. Цей ексцентричний подарунок, разом з автоматом від Лукашенка для Кім Чен Ина, став своєрідною кульмінацією поїздки, яка виглядає одночасно і безглуздою, і дуже промовистою.
Сенс цього візиту розгледіти непросто. Північну Корею майже ніколи не відвідують високопосадовці з інших країн, за рідкісними винятками на кшталт Володимира Путіна. Можливо, саме Путін і попросив Лукашенка з’їздити до Пхеньяна — як своєрідну «подяку» Кім Чен Ину за військові поставки та участь північнокорейських військових у війні Росії проти України.
Ще один мотив — особисті амбіції Лукашенка. Йому хочеться демонструвати «широкі міжнародні зв’язки»: от він і з американськими представниками зустрічається, і нібито має запрошення від Дональда Трампа в Мар-а-Лаго, і водночас може полетіти до лідера ще однієї ядерної держави. У своїх фантазіях Лукашенко міг би бачити себе посередником між Трампом і Кім Чен Ином, який доповідає американському президентові про готовність Пхеньяна до діалогу.
Крім того, йому важливо просто відчути себе «справжнім президентом», який здійснює закордонні візити та зустрічається з іншими главами держав. На практиці ж його міжнародний простір звузився настільки, що з високих візаві йому фактично лишилися Путін і Кім Чен Ин.
Той факт, що тепер Лукашенку залишається їздити хіба що до КНДР, — яскрава ілюстрація деградації його зовнішньополітичних можливостей. Колись він міг розраховувати на візит до Південної Кореї, розвиток економічних відносин із Сеулом, відкриття білоруського посольства там. Натомість у Північній Кореї білоруського посольства як не було, так і немає, а посольство КНДР у Мінську фактично не подає ознак життя.
До останнього часу між Мінськом і Пхеньяном практично не існувало жодних скільки-небудь відчутних відносин. Це робить нинішню поїздку ще більш показовою: вона виглядає не логічним продовженням реальної співпраці, а радше політичним жестом із пропагандистським підтекстом.
Окремий мотив для Лукашенка — військово-промисловий комплекс. Він бачить, як охоче Путін приймає північнокорейські поставки, і цілком може прагнути долучитися до цього ланцюжка, запропонувати формат співпраці «на трьох» між Білоруссю, Росією і КНДР. У Мінську вже раніше звучали ідеї про спільні ініціативи із Північною Кореєю, Пакистаном та іншими країнами так званого «глобального Півдня».
Тоді МЗС КНДР публічно спростовувало готовність брати участь у таких проектах, але ситуація могла змінитися. Кім Чен Ин теж перебуває в непростому становищі: з одного боку, його режим захищає наявність ядерної зброї, з іншого — його не сприймають як повноцінного лідера у світовій політиці.
Часи, коли він зустрічався з Трампом і роздувався від власної значущості, давно минули. Трампу нині явно не до КНДР: він загруз у близькосхідній тематиці і намагається вибудувати курс щодо Путіна на тлі війни проти України. Для того, щоб знову потрапити в поле зору Вашингтона, Кім Чен Ин міг би влаштувати нову ескалацію, але це ризиковано. Тому йому лишається імітувати міжнародну активність через зустрічі з такими фігурами, як Лукашенко.
Попри весь шум навколо візиту, реальної економічної основи в цих відносинах немає. Товарообіг між Білоруссю і КНДР не дотягує навіть до одного мільйона доларів, що для двох держав є мізерною величиною. Тож головним результатом зустрічі стало не підписання масштабних угод, а обмін символічними подарунками, які миттєво стали мемами.
Саме подарована «ваза-урна-горщик» із портретом Лукашенка й автомат від Лукашенка для Кіма — те, що запам’ятають оглядачі й аудиторія. І ще довго всі будуть сперечатися, як саме Лукашенко збирається використовувати цей дивний сувенір із Пхеньяна.
Іронія ситуації очевидна. Теоретично, Лукашенко міг би використовувати подарований «судина з молюсків» як нічний горщик під час наступних поїздок, якщо такі взагалі ще будуть, адже список країн, куди його готові приймати, дуже обмежений. Але до Москви з власним горщиком не поїдеш — навіть для нинішньої російсько-білоруської близькості це виглядало б занадто карикатурно.
Зберігати як урну для праху цей предмет теж сумнівно: Лукашенко явно не уявляє собі майбутнє в крематорії, він скоріше мріє про власний мавзолей у центрі Мінська. Натомість Кім Чен Ин, схоже, значно краще розуміє, як «погратися» з подарованим автоматом та що робити з харчами, завезеними з Мінська. Сам Лукашенко навіть попередив північнокорейського лідера, що всі делікатеси й закуски потрібно з’їсти за два тижні, а от до набоїв для автомата це зауваження, звісно, не стосується.
Віталій Портников - український публіцист, письменник і журналіст. Оглядач Радіо Свобода та постійний автор аналітичних статей в українських виданнях на політичну і історичну тематику. Член Українського ПЕН. Веде популярний україномовний відеоблог на YouTube.