Кажуть, це - поганий "План", бо його виконання - поза межами впливу України. Бо він побудований на "НАТО дай запрошення, союзник дай дозвіл бити по Росії, а ще дай пакет стримування ітд".
Я сильно перепрошую, але... Для когось стала несподіванкою наша тотальна залежність від допомоги західних партнерів у цій війні - як геополітична, так і чисто матеріальна?
Так, Україну боронять ЗСУ, і без них би не було взагалі нічого. Але засоби для цієї оборони ми отримуємо від західних союзників. Ми тотально залежали від цих засобів у 2022, у 2023 - і продовжуємо залежати зараз.
Можна довго безкінечно говорити про те, чому так сталося та хто і якою мірою в цьому винен (зрештою, це вже й так безкінечно проговорено). Але об'єктивна справжність сьогодення - вона така.
Тому те, що перші три пункти "Плану" (беру це слово в лапки, бо воно мені таки не зовсім план) повністю залежать від доброї волі партнерів - це данина реальності. Яку, здавалось би, давно вже пора якщо не прийняти, то дуже чітко усвідомити.
Ми не виграємо цю війну без допомоги партнерів. І це - не тому, що ми - недолугі. Це - тому, що ворог у нас - монументально сильний і небезпечний.
Я вже не раз казав, що наполеглива державна пропаганда першого року повномасштабної війни про сміховинність, слабкість, демотивованість і загальну чмобікоподібність російської армії дала крутий короткостроковий результат, але в середньо- і довгостроковій перспективі дала дуже фігову побічку: розмила тверезу оцінку сили ворога. Схоже, багато хто досі не може від цього навіяного пропагандою сну прокинутися.
В цьому "дай-дай-дай" трьох перших пунктів немає нічого нового, воно й так рефреном звучить вже третій рік мало не щоденно. І воно звучатиме далі, поки триватиме ця війна.
Нам просто постійно доводитиметься шукати нові способи це "дай-дай-дай" казати. Казати це переконливіше, казати це аргументованіше. Змінюючи обгортки, змінюючи тональності, змінюючи додатки.
Цей "План" є просто такою спробою сказати це в трохи оновленій обгортці. Наприклад, з додатком у вигляді пп. 4 та 5 (ми вам за перші три пункти - можливість інвестувати в наші природні ресурси і наших військових замість американських у Європі).
Так, нічого революційного там немає. Але це - тому, що нічого революційного в наших об'єктивних нинішніх умовах бути й не може.
Згоден, що саме з огляду на це пафос навколо спершу розробки, а потім презентації цієї трохи оновленої обгортки для старого "дай-дай-дай", виглядає не дуже доречно. І брендування цієї обгортки "Планом перемоги" виглядає трохи чи то відчайдушно, чи то безпорадно.
Можу хіба припустити, що це - теж частина спроби додати звичному рефрену хоч якогось нового імпульсу. Чи вдала - побачимо.
Але розчаровуватися точно не варто. Бо в тверезості нічого більшого від "Плану" не варто було й очікувати.
Данило Мокрик - український журналіст-розслідувач, ведучий, блогер. Народився й виріс у Львові, освіту здобував у Вищій школі політичних наук у Парижі. У різний час працював у ZiK, Суспільному, Bihus.Info, hromadske. У грудні 2019 року отримав премію імені Героя Небесної Сотні Василя Сергієнка у номінації «Найкраще ТБ-розслідування» за серію матеріалів «Прокурори Майдану». З лютого 2020 року веде на ютубі власний блог «MokRec», пише Детектор Медіа.