Коли Путін виступатиме 21 лютого зі своїм посланням, буде складно втриматися укотре від історичних паралелей і не згадати послання Гітлера рейхстагу 1 вересня 1939 р.. І про свій Данциг і Коридор Путін може говорити тими ж словами – про страждання національної меншини на територіях, про те, що хотів мирне врегулювання проблеми. Загалом, і тому, і іншому нібито не залишили вибору, окрім як почати війну.
Путін досить довго йшов шляхом Сталіна, але в підсумку перетворився на копію Гітлера. У них дійсно дуже багато спільного. Злиденна юність, досвід служби в тій чи іншій формі і крах держави як важка психологічна травма. Для Гітлера поразка Німеччини в Першій світовій війні та Листопадова революція 1918 року стали трагедією, породженою зрадниками. Для Путіна поразка в холодній війні і крах СРСР були не меншою трагедією.
І одному, і іншому ввижалася світова змова. Обидва марили минулою величчю, без неї не бачили майбутнього і сприймали державу і націю як продовження себе. Логічно, що кожен зайнявся побудовою диктатури, фіналом якої стала війна.
Але, будучи копією, Путін не дотягує до оригіналу. Одна з головних відмінностей нового фюрера від старого – нездатність викликати екстаз у народу. Німці бачили в Гітлері дійсно свого вождя, натовпи збиралися, щоб споглядати і вітати його в єдиному пориві, його ідеї, як це не сумно, поділяли і йшли за ним.
А що в Росії? На "путінги" зганяють масовку, обіцяючи гроші, і бюджетників, обіцяючи відгули або лякаючи звільненням. Так буде і 22 лютого. Зігуючі натовпи зі сльозами на очах при вигляді національного світоча – складно уявити. Всі ці букви Z і стрічки – скоріше, частина загального маскараду. Народ не стільки пішов за фюрером, скільки відіграє запропонований сценарій. Можливо, є тоді надія, що все не так вже погано і депутінізація буде швидкою?