В останні тижні в польській пресі з’явилося чимало публікацій із закликами переглянути рішення України щодо «нульової» квоти на експорт металобрухту у 2026 році. Ці тексти подають ситуацію як загрозу торгівлі або втручання в ринок. Насправді ж ідеться про значно простіше питання: чи повернеться в галузь корупція і непрозорі схеми, які роками коштували державі мільярди гривень.
В останній день 2025 року уряд України ухвалив рішення тимчасово, на один календарний рік, обмежити експорт брухту чорних металів шляхом запровадження «нульової» квоти. Це було державницьке і економічно обґрунтоване рішення. Причин для нього було декілька: дефіцит сировини на внутрішньому ринку, необхідність декарбонізації промисловості та виконання екологічних зобов’язань. Але ключовою причиною стали корупція, непрозорість і системні втрати бюджету.
Формально експорт брухту з України до країн поза межами Європейського Союзу оподатковується митом у розмірі 180 євро за тонну. Проте в чинних правилах роками існувала лазівка. Якщо брухт експортувався до країн ЄС, мито з таких партій не стягувалося. Це призвело до масового вивезення сировини саме в Євросоюз, звідки вона далі реекспортувалася до третіх країн, зокрема через польські та болгарські порти. У результаті державний бюджет щороку недоотримував кілька мільярдів гривень.
Фактичні надходження від такого експорту виглядали абсурдно. З кожної тонни експортованого брухту держава отримувала близько 100 гривень. Це мізерна сума, особливо з огляду на те, що обсяги експорту постійно зростали. За підсумками 2025 року вони досягли майже пів мільйона тонн, що стало 4-річним максимумом.
На цьому тлі розмови про шкоду від «нульової» квоти виглядають цинічно. Особливо якщо врахувати, що одна тонна металобрухту, перероблена всередині країни в сталь, здатна генерувати для бюджету приблизно 14-15 тисяч гривень податків. Йдеться не лише про фіскальний ефект, а й про робочі місця, завантаження металургійних і ливарних підприємств, виробництво продукції для оборони та відбудови.
Тимчасове обмеження експорту фактично прибрало корупцію в цій галузі. Воно закрило можливість маніпуляцій із напрямками постачання, позбавило сенсу реекспортні схеми і зберегло додану вартість всередині країни.
Позиція уряду з цього питання є чіткою і публічно зафіксованою. Брухт визначено як критично важливу сировину для української металургії та ливарної галузі. Навіть за наявності експортного мита вивіз брухту продовжував зростати, часто транзитом до третіх країн без будь-якої користі для української економіки. Внутрішня переробка, навпаки, дає податкові надходження, робочі місця і продукцію, необхідну для відбудови та оборони. Окремо варто згадати і зменшення викидів СО2, що напряму відповідає вимогам Європейського Союзу.
Статистика за 2025 рік лише підтверджує ці аргументи. За даними Державної митної служби, експорт українського металобрухту зріс на 53 відсотки порівняно з 2024 роком і сягнув 448,68 тис. т. Це максимальний показник з 2021 року. Основним напрямком експорту залишалася Польща, куди було спрямовано 343,6 тис. т, або 76,6 відсотка загального обсягу. Значні обсяги також пішли до Греції, Болгарії та Німеччини.
Саме тому спроби скасувати «нульову» квоту у 2026 році означатимуть не лібералізацію, а повернення старих схем. Повернення непрозорості, бюджетних втрат і корупції. В умовах війни та післявоєнної відбудови це шлях, який Україна вже проходила і який не має сенсу повторювати.
Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе у Києві, працює в Аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці у Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.