Вода й Аляска.
Один із прийомів, які використовують росіяни - раціоналізація своїх злочинів. Що вимагає зустрічних акцентів.
Дивимося на прикладі води.
1. Росіяни вторглися на Донбас, угробили комунальну інфраструктуру, зруйнували систему водовідведення шахт, знищили обладнання, труби і русло каналу "Донець-Донбас", висмоктали всі резервні ємності (водосховища).
Прямим наслідком цього стало різке погіршення ситуації з водою на окупованій частині Донеччини, зокрема - у самому Донецьку, який перетворюється на клоаку.
Незважаючи на деградацію промисловості та втечу населення, дефіцит води наростає. Москва намагалася частково розв'язати цю проблему за допомогою побудови водоводу "Дон-Донбас". Але щось пішло не так. Одну нитку водоводу з двох просто вкрали.
Зараз у Донецьку масово продають бутильовану воду, яку виробляють чиї треба заводи. Загалом, у місті, яке зовсім недавно приймало матчі Євро і Ліги чемпіонів, концерти топ-рівня, у деталях реалізовано сюжет фільму "Божевільний Макс".
Звісно, роспропаганда звинувачує в тому, що трапилося, Україну. Адже не Путіна ж? І просуває тезу: щоб реанімувати систему водозабезпечення Донецької області, треба захопити Слов'янськ і витік каналу "Донець-Донбас" поблизу Райгородка. Тоді швиденько все відновлять і життя налагодиться!
Росіяни в реал-політичних розмовах із зарубіжними партнерами напевно використовують аргумент води і "гуманітарної кризи". Мовляв, нам потрібно ще зовсім трошки території, і тоді можливий діалог.
По-перше, нічого не налагодиться. Паралельно з реанімацією каналу, насосних станцій, потрібні величезні інвестиції в комунальну сферу, консервацію вбитих шахт тощо. Чого свідомо не буде.
По-друге, зазначений канал не працює сам по собі. Для підтримання рівня води в Сіверському Дінці з метою забезпечення потреб Донбасу було побудовано канал "Дніпро-Північний Донець", до інфраструктури якого відносяться два великих водосховища в Харківській області - Краснопавлівське та Орільське. А частина водотоку відбувається практично по межі Дніпропетровської та Полтавської областей.
Тобто, для гарантованої подачі води необхідно контролювати весь цей шлях. Що підводить до закономірного питання.
Якщо дивитися через призму "водної" логіки, яка мотивація у Кремля зупинятися і не намагатися захопити південну третину Харківської області і весь лівий берег Дніпропетровської?
Жодної. Слов'янська їм суто технічно не вистачить.
Отже, сприйняття "водної" логіки Кремля - це пряме підбурювання до продовження війни і територіальних захоплень.
Якщо партнери не хочуть затягування війни на роки, ніякі аргументи "заради води" навіть слухати не повинні.
2. одночасно існує проблема води в Криму і на окупованій частині Херсонської області (Запорізької трохи меншою мірою).
Дамбу росіяни підірвали. Канали угробили. Теоретично подати воду з Дніпра до Криму без дамби за допомогою насосних станцій, щоб далі вона самопливом йшла до півострова, а там знову насоси/труби - дуже дорого і проблемно через недостатній обсяг води в Дніпрі. Дамба - це роки.
Зростання населення в Криму і хижацьке використання підземних водних ресурсів створили каскад проблем, які не вирішити просто грошима і технологіями - знадобиться дуже багато часу. Вчені прогнозують кілька посушливих років, що ще більше погіршить ситуацію...
Разом. Ніяких чарівних рішень водних проблем не існує. Вина - виключно на росіянах. Навіть у найкращому випадку - це роки і величезні гроші.
Необхідна умова для теоретичного старту роботи з цими проблемами - стабільний мир і всебічне залучення України. Чого навіть теоретично не буде без надійних механізмів запобігання агресії. Тобто, зброї та військових союзів.
Ті, хто відразу не відкидає "водні" претензії РФ, де-факто виступають за передачу під контроль Москви половини Лівобережної України. Після чого неминуче підуть інші претензії. І знову війна.
Тому ніяка раціоналізація агресії в принципі неприпустима.
Радник міністра оборони, блогер, журналіст. Проживає у Харкові. Активно коментує в соцмережах події, що відбуваються в країні і світі. Працював координатором проєкту "Флот-2017". До цього обіймав посаду заступника голови правління Українського центру розвитку музейної справи.