Деякі мої колеги вважають, що Китай вже є союзником Росії. Насправді будь-які союзницькі відносини Китаю з РФ чи будь-якою іншою країною – це нісенітниця. Китай не бере на себе жодних союзницьких зобовʼязань і не є членом військово-політичних чи геополітичних альянсів – він, навпаки, уникає будь-яких союзницьких зобовʼязань, у тому числі з Росією. Жодних договорів про спільну оборону, надання військової підтримки, великих постачань зброї і участі китайських інструкторів у війні в Україні на даний момент бути не може. Я не кажу, що цього взагалі бути не може, але враховуючи весь контекст відносин Китаю з Заходом, реакцією Пекіна на санкційні механізми, що діють, усе вказує на те, що Китай цього максимально уникатиме.
Тому якщо відбудеться зустріч між Зеленським та Сі Цзіньпіном, це може бути кроком до досягнення певного розуміння. Принаймні до розстановки акцентів і визначення ролі Китаю – може він бути посередником, чи це неможливо в принципі. Виходячи з того тексту, що був озвучений Китаєм та заяв китайських дипломатів щодо плану врегулювання в Україні, цей документ жодною мірою не може лягати в основу великого переговорного процесу. Але це не виключає того, що Китай з Туреччиною не можуть створити концепт інтересів, які підштовхнуть Росію до якихось поступок і реального діалогу. Поки що ми цього не спостерігаємо – Китай на міжнародних майданчиках солідаризується з Росією, оскільки розглядає її як інструмент тиску на Захід. З цього випливає, що Китай зацікавлений в тому, щоб війна в Україні продовжилася. Принаймні не в гарячій фазі, а з малою інтенсивністю, але щоб ці протистояння між Росією та Заходом в Україні (як вони це бачать) знекровлювало і Захід, і Росію. Росія стає більш договороздатною стосовно Китаю, перетворюється на звичайного клієнта китайської допомоги, інвестицій та технологій, а в кінці – на політично залежного субʼєкта, яким Китай може маніпулювати. А Захід, витрачаючи гроші, техніку і потенціал, стає більш поступливим в частині економічного протистояння з Китаєм і не педалює безпекових питань, щодо яких Китай нервує, зокрема Тайваня. Для України це не дуже добре, і саме про це Зеленський має говорити з Сі Цзіньпінем, бо саме так це виглядає з Києва.
Віталій Кулик, спеціально для Главреда