Чому КНР почав активно просувати свою риторику, долучивши до цього Бразилію? Якщо відповідати просто, то Китаю дуже треба розірвати знову окріпшу коаліцію Європи і США. Яка зараз, цілком можливо, переживе навіть прихід до влади Трампа, якщо такий трапиться.
За останні місяці і європейська, і американська допомога Україні переживає нову хвилю зростання. Крім того, завдяки тому що більшість європейських країн йде до виконання “нормативу фінансування” власної оборони, навіть Трамп торгує тим, що це він змусив Європу платити. До того ж, зараз активно йдуть перемовини про спільну політику ЄС і США щодо конфіскації (або безстрокового заморожування) російських активів. Тобто політика Китаю на розкол між ЄС і США може бути під загрозою.
До того ж, останні шпигунські скандали у Франції, Британії і Німеччині продовжують підривати довіру до Китаю як до економічного партнера. Так, Італія вже відмовилась від проєкту нового “Шовкового шляху”, свої проєкти з Китаєм згортає і Німеччина. Натомість ЄС все більше масштабує свою співпрацю з Індією. Це дискредитувало і ділові кола, і політиків, які виступають за широку співпрацю з Китаєм.
Політичні агенти КНР ті саме що і у Росії - праворадикальні антидемократичні рухи. І мета яких - підривати авторитет демократії і західних цінностей на самому Заході. Власне, через дуже не-тонку гру Китаю і Росії економічні вигоди (обʼєктивні чи ні) від роботи з Китаєм у ЄС викликають все більше питань. А Китай стрімко втрачає довіру.
Неспокійно для Китаю і в Азії. Минулого тижня відбувся надважливий безпековий форум у Сінгапурі. Де США зайняли доволі жорстку позицію по китайській агресії у Південнокитайському морі. Міноборони США запевнив Філіппіни (головну потенційну жертву китайської агресії в регіоні наряду з Тайванем) у повній підтримці. Ба більше. Навіть Зеленський зустрівся з президентом Філіппін, і окремо було проговорено, що країни мають справу з загрозами схожого характеру.
Тож КНР зараз хоче досягти кількох цілей.
Перша - продемонструвати, що він може виступати таким саме активним гравцем як і Європа зі США. Що є перебільшенням, звісно. Але щоб цей блеф був правдоподібним, треба показати, що “глобальний Південь” за Китай.
Друга - спробувати посіяти розбрат серед західних союзників (які консолідуються навколо України). Це можна зробити через “розкол по українському питанню” через Орбана і подібних до нього політиків.
Третя - завадити США посилювати свою присутність у Південно - Східній Азії. Щоб продовжити тиск на Філіппіни, Тайвань, а також забезпечити головного торговельного маршруту - через Малаккську протоку.
Четверта - уникнути при всьому цьому санкцій за підтримку Росії.
Спроба зіграти у миротворців чудово підживлює всі цілі. Дозволяє створити видимість впливу Китаю на “українську кризу”, як вони називають війну. Дає пас Орбану і всяким АфД. Демонструє “налаштованість на діалог”, і що з КНР можна домовитись, якщо поступитися всім його вимогам. Це пряме послання Тайваню і Філіппінами. І наче приводу для санкцій не дає.
Щоб посилити свою позицію вони витягли як партнера крайньо лівого Лулу. Який долучився, бо в Латинський Америці лідерство Бразилії і її президента - соціаліста намагається перехопити президент Аргентини Мілей, з протилежними поглядами і ідеологічно, і по українському питанню. До того ж, всередині Бразилії дупа з економікою і Лулі потрібні хоч якісь перемоги.
Враховуючи все вище згадане, будь-які мирні ініціативи КНР не можна сприймати як серйозні у встановленні миру. І їм жодним чином не можна довіряти. І дуже добре, що і МЗС, і президент це публічно проговорюють.
Юрій Богданов - блогер, аналітик, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. Колишній радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У 2010 закінчив Київський національний економічний університет.