Польща стала, безперечно, одним з наших головних союзників у цій війні. Поруч, мабуть, з Литвою і Великою Британією. І це сталося не з великої любові, а з майже 100% співпадіння інтересів. І не просто інтересів, а потреби виживання для обох народів.
Судячи з кадрів, які поширює наш Офіс Президента, між Зеленським і Дудою на цьому тлі встановилися дуже приязні відносини. І загалом про невдячність України, здається, досі не йшлося.
Тим не менше, Польща в певний момент заблокувала експорт українського збіжжя через свою територію. Навряд чи цей крок можна вважати дружнім, особливо, у тій економічній ситуації, в якій опинилася Україна. Прямо кажучи, це - акт економічної війни. Причому, односторонній, бо Україна, зрозуміло, дзеркальними заходами відповісти не може.
Але якоїсь різкої реакції офіційного Києва з цього приводу я не памятаю. Польща діє виключно у власних національних інтересах, і нічого нам не винна. Таким було загальне сприйняття ситуації українською стороною.
Але коли на тлі власних економічних санкцій деякі польські політики почали говорити про "брак вдячності" з боку українців, то це вже був явний перебір.
Українська сторона мала всі підстави образитися. Але виклик посла - це була явно неадекватна реакція, яка перевела звичайну сварку в публічному просторі в площину міждержавної політики. Тобто, криза відносин - це вже наша провина.
Загалом, наша зовнішня політика явно потерпає від імпульсивності і непрофесійності. Обіцянка "дякувати кожного ранку" Великій Британії, висилка грузинського посла, виклик польського посла - це поведінка ображеної дитини, а не державного керівництва.
З цим треба щось робити. Під час війни нам це, можливо, й пробачають, але поваги з боку партнерів нам це точно не додає.
Максим Розумний – український політолог, філософ, поет. Доктор політичних наук (2007 р.), кандидат філософських наук (1996 р.), голова Наукового товариства "Гуманітарна колегія" (з 1997 р.), член науково-експертної колегії при Кабінеті міністрів України (з 2008 р.), пише Вікіпедія.