Поки на фронті триває виснажлива боротьба за Донбас, а економіка країни-агресорки демонструє дедалі відвертіші ознаки перенапруження, у Кремля залишається дедалі менше аргументів для власних еліт. Політолог та аналітик Віктор Андрусів проводить історичну паралель із Німеччиною 1945 року й доводить: ставка на «останній ривок» є не стратегією, а способом виграти час і замаскувати приховану мобілізацію. Публікуємо його погляд мовою оригіналу.
У лютому 1945 року вже було неможливо пояснити німцям шанси на перемогу у війні. Однак пропагандистська машина вигадала два аргументи. Перший - коаліція союзників скоро розвалиться і Німеччина зможе домовитись із західними державами про війну проти Радянського Союзу. Другий - на підході «вундервафля», яка все змінить. Треба ще трохи потриматись, і все зміниться.
Сьогодні путін перебуває у схожій ситуації. Так, я розумію, що багатьом важко в це повірити. Але німці в грудні 1944 року здійснили «Арденнську операцію» і прорвали західний фронт на 100 км, що явно не свідчило про поразку у війні. Це їм не допомогло, бо ресурсно вони програли війну ще в 1943-му, і геніальність командирів не могла цього компенсувати. Великою мірою рф програла війну по ресурсах ще торік, але є інерція і, на жаль, є Іран. Навіть за цих умов дефіцит бюджету рф вже перевищив плановий показник на 170%! І це не все. Не зважаючи на колосальні вливання державних коштів, прогноз росту ВВП - всього 0,6%, ріст промисловості - всього 0,4%. І ще раз: навіть ці показники є великою мірою наслідком іранської кризи і високої ціни на нафту.
За цих умов путін мусить, як і Гітлер, вигадувати якісь аргументи і пояснення. Виглядає так, що цим поясненням стане «останній ривок» на Слов'янсько-Краматорську агломерацію. Це пояснення він у першу чергу має давати своєму оточенню та елітам, щоб нікого не відвідала думка рятувати «матушку росію» замахом на його величність. Цим же аргументом будуть прикривати приховану мобілізацію. Я переконаний, що публічно оголошувати її не будуть, а просто почнуть у ручному режимі набирати людей.
Все свідчить, що зараз концепція перемоги путіна виглядає як «останній ривок» із подальшим зупиненням бойових дій з його сторони і пропозицією переговорів у дусі Анкориджа, але вже з вирішеним питанням Донбасу. І ця концепція дуже крива, бо не відповідає на одвічне питання: «а чьо, чорт забирай, єслі нєт?». Що як після цього мирний процес не запуститься, санкції не знімуться - за рахунок чого продовжувати бойові дії і фінансувати їх?
Слабкість кремля зрозуміла і йому самому. Інакше навіщо знімати одвічно маргінальну партію «Яблуко» з виборів? З 1999 року ця партія жодного разу не проходила бар'єр, і її залишали для видимості демократії. Тому це рішення явно свідчить про серйозну невпевненість путіна в його підтримці і силі.
Прагнення зробити «останній ривок» зараз починає впиратись у серйозний виклик - «надірватись». Як я вже писав, путін змушений вибирати між успіхом свого его і долею країни. Бо «надірватись» може мати значно серйозніші наслідки, ніж здобуток у вигляді ще кількох тотально знищених міст Донбасу.
Тримаймося, хай як важко б не було.
Віктор Андрусів – політичний і громадський діяч, заступник голови Донецької військово-цивільної адміністрації з гуманітарних питань (2015-2016), радник голови Міністерства внутрішніх справ України та керівника Офісу президента, виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2016-2020). Нині – боєць ЗСУ, пише Вікіпедія.