Поки інформаційний простір захлинається потоком дописів і рілсів, дедалі частіше постає питання: чи не заглушує цей шум здатність чути себе. Правник, волонтер і президент Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко переконаний, що режим тиші – передумова перемоги, а війна, що набирає нових обертів, вимагає вміння мовчати не менше, ніж вміння говорити. Публікуємо його міркування мовою оригіналу.
Режим радіотиші – передумова багатьох вдалих операцій. Соцмережі переповнені інформаційним шумом, як місто переповнене штучними звуками, які не дають побути наодинці з собою.
Я певен, що більшість активних дописувачів строчить тексти та записує рілси не від внутрішньої повноти, а від порожнечі. Бо іноді страшно опинитись наодинці з собою. Врешті-решт, найгучніший інструмент – барабан, порожній всередині.
Війна набуває нових рис – і я вдивляюсь у неї, аби зрозуміти її логіку. Вона ще є «екзистенційною», як люблять її називати наші (і російські) яструби: цілі мости через Дніпро, Волгу та Керченську протоку – тому найпереконливіше підтвердження. Про атомні електростанції навіть згадувати не хочу. Бо екзистенційна війна – це війна без обмежень. Без будь-яких обмежень. В цій війні самообмеження сторін, на щастя, ще існують…
Але очевидно, що війна набирає обертів і, можливо, прийдешня зима стане її кульмінацією. Коли ми на власному досвіді дізнаємось, що таїться за виразом «тотальна війна». І це буде насправді екзистенційний досвід…
Боюсь, що точку, коли вогонь війни можна було загасити водою компромісів, вже позаду. Тепер війна має вигоріти зсередини. Знищити свій потенціал. Дійти до стану, коли боксери ще ладні битися, а підвестися на ноги вже не можуть.
Зараз ми прагнемо (справедливої) помсти, знищення росії, смерті путіна більше, аніж прагнемо миру. А отже, війна триватиме. Коли вона вигорить зсередини, ті, хто виживуть, прагнутимуть миру більше за повернення територій, помсту, смерть путіна і розвал росії. Коли життя власних дітей стане для нас дорожчим за смерть ворогів. І коли такі ж відчуття почнуть домінувати по інший бік фронту. Тоді, можливо, на нашу землю повернеться мир…
А поки просто робимо те, на що світлі люди здатні у темряві. Насамперед намагаємося залишатися людьми. І не давати ненависті, помсті та відчаю випалити нас зсередини. Любов у темні часи – найдефіцитніший, але найдорожчий товар.
Геннадій Друзенко - український правник, громадський активіст. Голова правління Центру конституційного моделювання. Ветеран російсько-української війни, співзасновник та керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова (ПДМШ).