Після переговорів у Стамбулі голова російської делегації Мединський заявив, що росіяни задоволені результатом розмови. Та інакше він сказати й не міг: бравурний тон російської пропаганди має створити у росіян враження, що «СВО идет по плану», «все цели будут достигнуты» тощо. Це їхні традиційні маніпуляції.
Чим російська делегація може бути задоволена, якщо вона приїхала, озвучила свій старий ультиматум і поїхала. Де-факто це була просто імітація переговорів.
Коли був оприлюднений склад російської делегації, стало очевидно, що реальних переговорів не буде – буде імітація, щоб продемонструвати США, а точніше особисто Трампу, що Росія виконала його побажання, а тому можна починати готувати зустріч Трампа і Путіна.
А готувати цю зустріч будуть дуже довго, і, допоки вона готуватиметься, не буде підніматися питання надання американцями військової допомоги Україні, а також введення санкцій проти Росії. Саме цього добивається Москва. Тобто Росія імітує переговори, щоб у такий спосіб маніпулювати Трампом і домагатися того, щоб Трамп не включався у війну на боці України.
Росія зацікавлена в тому, щоби війна тривала, але Україна залишалася без допомоги Заходу. Росіяни переконані, що така війна дасть їм можливість виконати свої завдання військовим шляхом.
Якщо ж Україні допомагатимуть, і особливого прогресу у російських військ на фронті не буде, можливо, Москва змінить свою позицію. Для того, щоб росіяни захотіли переговорів, потрібно, щоб вони почали зазнавати серйозних поразок на фронті. Без цього вони не захочуть змістовно говорити про припинення війни.
Отже, переговори у Стамбулі були виставою для одного глядача – для Трампа. Побачимо, якою буде його реакція. Я очікую, що особливої реакції не буде, що він скаже, що найближчим часом зустрінеться з Путіним, і там усе вирішиться.
Так само побачимо, як діятимуть європейці, чи реалізують свої погрози щодо введення нових санкцій проти Росії. Проблема в тому, що європейці не наважуються робити кроки окремо від США і намагаються залучити Трампа до тиску на Росію, а Трамп відмовляється.
Очевидно, що Трамп ні на який тиск не піде, тому що вже заявляє, що чекає зустрічі з Путіним. А напередодні зустрічі з Путіним Трамп не робитиме жодних кроків, які би Путіну не сподобалися. Американці навіть не запрошують на червневий саміт НАТО президента України, щоб не злити Путіна.
Тож Трамп зараз говоритиме, що він все вирішить на зустрічі з Путіним, яка буде за два-три тижні, але вона може відкластися на місяці.
Європейцям, аби не виглядати абсолютно по-ідіотськи, треба щось самим робити. Але чи наважаться вони щось робити без США – я не впевнений. Навіть попри те, що в Євросоюзі начебто розглядають можливість запровадити повне торговельне ембарго проти Росії, я сумніваюся, що це буде зроблено, враховуючи позицію Угорщини та інших проросійських країн. Втім, навіть якби європейці просто почали затримувати всі російські танкери або танкери з російською нафтою в Балтійському морі, це б уже було достатньо серйозним тиском на Росію. Чи наважаться вони на це? Не впевнений.
Дипломатія зараз не працює з однієї простої причини – це неправильна дипломатія. Ця дипломатія побудована за принципом «а давайте спробуємо вмовити Путіна». А Путін не збирається ні до кого дослухатися і планує домогтися свого військовим шляхом. Його починають вмовляти, розказувати, який він хороший і прекрасний, розумний та геніальний. Саме так поводиться з Путіним Трамп. Путін, слухаючи все це, робить висновок, що його опоненти – просто слабкі нікчеми, і гріх проти таких не воювати, тому що тут можна піти ва-банк.
Замість того, щоб проводити переговори з Путіним півдня, Трампу потрібно було б просто здійснити певні кроки задля посилення позицій України у вигляді військової допомоги, надання потрібних ресурсів, щоб Україна могла ці ресурси використати і завдати потужних ударів по Росії. І тільки після цього можна було б починати переговори, де б росіяни могли викласти свої карти, українці – свої, і на основі цього можна було б більш предметно говорити.
А так, США припиняють допомогу Україні, говорять про зняття санкцій з Росії та починають із нею переговори. Зрозуміло, що у Путіна одразу виростають крила, і він повертається до своїх старих ультиматумів, ба більше, розширює їх. Це абсолютно безглузда стратегія.
Тож тут проблема не в дипломатії. Дипломатія – це просто спосіб зафіксувати реальний стан речей.
Якщо Путіна не позбавляють можливостей ведення війни і хочуть з ним домовитися про припинення війни, це просто безглузда витрата часу. Але Трамп знову нам скаже, що він вірить Путіну і домовленості з ним. І Путін ще бозна скільки водитиме Трампа за носа. І результат буде відповідний – війна триватиме.
Наголошую, своєю політикою Трамп, начебто бажаючи зупинити війну, насправді суттєво її продовжує. Якби у Трампа була адекватна політика, то Путін на початку 2025 року дозрів би до заморожування війни, тому що ситуація в нього не найкраща. Але крила в нього виросли через те, що США постійно йшли йому на поступки і намагалися йому догодити. І, зрештою, Штати зробили монстра ще більш агресивним і недоговороздатним.
А найголовніше – схоже, що Трамп неспроможний визнати свою помилку, тобто що він помилився стосовно Путіна, що Путін не такий прекрасний друг, як Трамп усім розказував. Трамп суто психологічно не хоче цього визнавати. Йому подобається відкривати собі пам’ятники і хизуватися, а не визнавати свою неправоту. Тож, напевно, нехай би він виходив із переговорів. Але, на жаль, не вийде.
Петро Олещук, політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка, спеціально для Главреда
Петро Олещук – політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка. Народився в Прип'яті в 1983 році. Закінчив у 2006 році філософський факультет університету імені Шевченка. Автор понад 30 наукових праць з політології, пише my.ua.